Досліджено ефективність використання існуючих трансуретральних малоінвазивних методів оперативного втручання з приводу доброякісної гіперплазії передміхурової залози (ДГПЗ) з високим оперативним ризиком та запропоновано нові оперативні методи, спрямовані на відновлення самостійного сечовипускання, підвищення ефективності лікування та якості життя хворих. Проведено обстеження 178-ми чоловіків з ДГПЗ віком від 54-х до 85-ти років. На підставі аналізу результатів проведених досліжень встановлено, що застосування стандартних паліативних операцій (черезшкірної та відкритої єпіцистостомії) з приводу гострої затримки сечі у хворих на ДГПЗ з високим оперативним ризиком недостатньо ефективне. У разі використання стандартних інвазивних методів оперативного втручання (черезміхурової простатектомії та трансуретральної електрорезекції гіперплазованої тканини простати) у хворих на ДГПЗ з високим оперативним ризиком в ранньому та пізньому післяопераційному періоді виявлено значну кількість ускладнень і навіть летальність. Вперше доведено, що у хворих з абсцесом передміхурової залози на тлі її гіперплазії ефективним методом лікування є трансуретральне оперативне втручання, яке передбачає розтин абсцесу та видалення гіперплазованої тканини передміхурової залози шляхом трансуретральної електрорезекції. За умов перевищення об'єму передміхурової залози показано високу ефективність застосування такого методу комплексного лікування як трансуретральне введення в її гіперплазовану тканину етилового спирту з подальшим її видаленням шляхом трансуретральної електрорезекції.

Морфологічні зміни передміхурової залози людини в динаміці постнатального онтогенезу: Автореф. дис... канд. мед. наук: 14.03.01 [Електронний ресурс] / Є.Ф. Пірус; Терноп. держ. мед. ун-т ім. І.Я.Горбачевського. — Т., 2006. — 19 с. — укp.
Вивчено анатомо-морфометричні, ехометричні, гістоморфометричні, субмікроскопічні параметри передміхурової залози чоловіків та динаміку цих змін. Досліджено динаміку змін ультразвукових (ехографічних) характеристик (лінійні розміри, об'єм, маса) передміхурової залози у чоловіків різних вікових груп та конституційних типів. Доведено, що ехометричні параметри передміхурової залози в динаміці постнатального онтогенезу залежать від віку та будови тіла чоловіків. Уперше встановлено закономірність змін відносних площ залозистого та м'язово-еластичного компонентів передміхурової залози залежно від віку та конституційного типу чоловіків. Наведено морфологічну та субмікроскопічну характеристику залозистого компонента передміхурової залози у випадку її доброякісної гіперплазії. Доведено, що конституційний тип людини є прогностичним фактором змін структурних компонентів передміхурової залози чоловіків у віковому аспекті, зокрема при її доброякісній гіперплазії.

         Дисертацію присвячено комплексному та порівняльному дослідженню морфологічних, гістохімічних та імуногістохімічних особливостей доброякісної гіперплазії та передраку передміхурової залози хворих, які проживають після аварії на ЧАЕС на забруднених радіонуклідами територіях України, мешканців Києва і хворих, прооперованих до аварії на ЧАЕС. Доведено приналежність хворих - мешканців Києва до категорії тих, що зазнали хронічного впливу малих доз іонізуючого опромінення. Встановлено, що у хворих - мешканців забруднених радіонуклідами територій України та Києва доброякісна гіперплазія та передрак передміхурової залози характеризуються променевим патоморфозом, підвищенням проліферативної активності та апоптозу епітелію й епігенетичними змінами протеїну р53. Запропоновано віднести зазначений контингент хворих до групи ризику щодо розвитку раку передміхурової залози.

         Проаналізовано закономірності структурної організації передміхурової залози в нормі та особливості морфофункціональних змін її кровоносних судин, гемомікроциркуляторного русла, тканинних базофілів та паренхіми після дії загальної глибокої гіпотермії та у різні терміни постгіпотермічного періоду. Доведено, що у структурних елементах передміхурової залози щурів, які зазнали впливу загальної глибокої гіпотермії, відбуваються послідовні зміни: на висоті гіпотермії та в ранні терміни (перша, третя, сьома доба) переважають реактивно-деструктивні процеси; на чотирнадцяту добу виявлено компенсаторно-пристосувальні прояви, які сприяють відновним процесам на тридцяту добу.

         Досліджено роль трансуретральної резекції (ТУР) в комплексному лікуванні пацієнтів з пізніми стадіями раку передміхурової залози та проведено порівняння результатів ТУР та гормонотерапії або тільки гормонотерапії під час лікування раку простати, який є причиною інфравезікальної обструкції. Запропоновано алгоритм лікування хворих з пізніми стадіям раку передміхурової залози, що враховує трансуретральну резекцію як інтегральну частину лікування та дозволяє значно покращити якість життя, відновити самостійне сечовиділення незалежно від стадії ракового процесу та наявності віддалених метастазів. За результатами клінічних досліджень зроблено висновок, що ТУР за пізніх стадій раку простати є ефективним і малоінвазивним втручанням, яке супроводжується незначною кількістю ускладнень, пов'язаних безпосередньо з операцією та не сприяє прогресії та віддаленому метастазуванню пухлини, а більшість показників якості життя після ТУР перевищують такі ж параметри в пацієнтів, яким було проведено тільки гормонотерапію.

         Встановлено частоту виникнення ектазії верхніх сечових шляхів (ВСШ) у хворих на доброякісну гіперплазію передміхурової залози та її вплив на функцію нирок. Визначено чотири основні механізми формування ектазії ВСШ. Встановлено частоту зворотності хронічної ниркової недостатності після хірургічного лікування у хворих на доброякісну гіперплазію передміхурової залози та ектазію ВСШ. Визначено чинники, які впливають на ефективність лікування даної категорії пацієнтів. З'ясовано діагностичну цінність сучасних методів обстеження досліджуваної патології та розроблено відповідний алгоритм залежно від механізму розвитку ектазії ВСШ. Доведено оптимальність використання сонографічного методу дослідження для вибору діагностики за даного захворювання, за допомогою якого можна встановити ступінь ектазії та зворотність змін порушень у верхніх сечових шляхах. Встановлено регламентоване значення екскреторної урографії та радіонуклідних методів у зв'язку з переважною хронічною нирковою недостатністю. На підставі одержаних результатів обстеження пацієнтів у доопераційному та післяопераційному періодах через 3, 6 та 12 місяців розроблено показання та протипоказання щодо хірургічного лікування хворих на доброякісну гіперплазію передміхурової залози з ектазією ВСШ залежно від механізму її виникнення. Доведено, що проведення цистостомії під час механічного стискання вічок сечоводів не забезпечує лікувального ефекту операції. Запропоновано методику одномоментної простатектомії з надлобковим дренуванням з застосуванням допоміжного провідника, за допомогою якого зменшується травматичність проведення уретрального катетеру з метою загоєння надлобкової нориці.

         Оцінено роль стандартної методики, що передбачає ректальне пальцеве дослідження передміхурової залози (ПЗ), визначення простатичного специфічного антигену (ПСА) та його фракцій, трансректальне ультразвукове дослідження ПЗ (ТРУЗД), прицільну мультифокальну біопсію ПЗ у порівнянні з використанням кольорового дуплексного сканування (КДС).

         Розглянуто проблеми підвищення ефективності лікування чоловіків середнього та похилого віку, хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) у поєднанні з доброякісною гіперплазією передміхурової залози (ДГПЗ), до та після видалення гіперплазованих тканин простати. Встановлено наявність прямого зв'язку між перебігом АГ і виразністю проявів ДГПЗ.

         На підставі визначення особливостей клініко-уродинамічних характеристик хворих на доброякісну гіперплазію передміхурової залози (ДГПЗ) обгрунтовано тактику малоінвазивного лікування даної патології. Вперше показано доцільність малоінвазивного лікування хворих на ДГПЗ з застосуванням ендоуретральних стентів як альтернативного методу до більш травматичного - цистостомії. Встановлено особливості клінічного перебігу захворювання, а також зміни показників уродинаміки нижніх сечовивідних шляхів після ендоуретрального стенування у порівняльному аспекті з пацієнтами, які знаходились на диспансерному нагляді або одержували консервативне лікування. Вперше за допомогою радіологічних діагностичних критеріїв визначено особливості морфологічної структури та кровопостачання простати за ДГПЗ. Обгрунтовано показання та протипоказання для проведення ендоуретрального стенування у хворих з оперативним ризиком. На підставі радіологічного забезпечення визначено критерії відбору стентів для проведення даної операції. Удосконалено техніку ендоуретрального стенування для кожного хворого залежно від анатомічних особливостей.