Досліджено правові, організаційні та криміналістичні засади застосування науково-технічних засобів спеціалістами під час проведення слідчих дій та удосконалення процесу підготовки кадрів спеціалістів-криміналістів для експертної служби МВС України. Обгрунтовано положення про необхідність комплексного вивчення взаємопов'язаних процесуально-правових, організаційних і криміналістичних проблем застосування науково-технічних засобів під час розкриття та розслідування злочинів. Уточнено класифікацію сучасних науково-технічних засобів за їх фунціональним призначенням і видом, досліджено проблеми їх апробації, вровадження та використання під час проведення слідчих дій. Наведено пропозиції щодо доцільності більш чіткого розмежування функцій експерта та спеціаліста та подальшої конкретизації кримінально-процесуальних норм щодо функцій спеціаліста-криміналіста у разі його участі у слідчих діях. Обгрунтовано рекомендації щодо удосконалення структури експертної служби МВС України та техніко-технічного супроводу окремих слідчих дій, удосконалено методики застосування науково-технічних засобів. Сформульовано зміни та доповнення до кримінально-процесуального законодавства щодо поліпшення правового регулювання використання науково-технічних засобів і спеціальних знань на досудовому слідстві.

         Здійснено комплексний аналіз предмета доказування щодо цивільного позову у кримінальному процесі. Обгрунтовано необхідність виділення предмета доказування як теоретичної конструкції, а також закріплення його структури в окремій нормі карно-процесуального кодексу (КПК). На підставі доктринальних напрацювань, а також норм чинного кримінально-процесуального законодавства цивілістичної сфери сформульовано структуру (зміст) предмета доказування щодо цивільного позову. Детально проаналізовано його елементи, способи відшкодування шкоди. Розглянуто кримінально-процесуальне законодавство у частині здійснення провадження щодо цивільного позову, з'ясовано його недоліки та запропоновано внесення відповідних змін до чинного та нового проекту КПК.

         Досліджено актуальні правові, теоретичні та практичні проблеми використання в процесі доказування належних і припустимих доказів у кримінальному судочинстві. Обгрунтовано нові положення, які стосуються самого поняття доказів, а також належності та припустимості, як критеріїв оцінки доказів у кримінальному судочинстві України. Конкретизовано підстави визнання фактичних даних неприпустимими в якості доказів у процесі доказування, а також запропоновано процесуальний порядок вирішення цього питання. Внесено пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства та практики його застосування.

         На підставі багатоаспектного аналізу вихідних засад пізнання злочину та його інформаційної суті визначено основні напрями застосування доказування як форми процесуального пізнання та специфічного методу їх розслідування. Розкрито поняття доказування, структуру судового доказу, логічні та психологічні засади роботи слідчого з доказами. Проаналізовано сучасну практику роботи з доказами, проблеми використання технічних засобів у цьому процесі, розглянуто співвідношення доказів та інформації, здобутої в результаті проведення оперативно-розшукових заходів. Запропоновано шляхи удосконалення процесу доказування на підставі об'єднання пізнавальних і організаційно-тактичних заходів у межах запропонованого спеціального криміналістичного методу. Опрацьовано пропозиції щодо удосконалення діючої нормативної бази.

         Обгрунтовано теоретичні та методичні основи застосування засобів дистанційного навчання у процесі вивчення військово-технічних дисциплін майбутніми військовими фахівцями технічного профілю, розроблено основні напрямки їх застосування. Визначено зміст поняття "засоби дистанційного навчання" та на підставі сучасних концепцій навчання теоретично обгрунтовано методику їх застосування. Спроектовано дистанційний навчальний курс з дисципліни "Основи побудови автоматизованих систем управління радіотехнічних військ Повітряних сил", який є інтегрованим способом дистанційного навчання. За результатами проведеного формувального експерименту показано ефективність методики дистанційного навчального курсу, з'ясовано покращання показників у курсантів експериментальної групи завдяки використанню даної методики у процесі вивчення військово-технічних дисциплін.

         Комплексно досліджено теоретичні та практичні проблеми процесуального становища захисника у кримінально-процесуальному доказуванні, меж його компетенції. Проаналізовано актуальні теоретичні питання, взаємпо'язані з проблемами: захисту у кримінальному процесі, розширення прав захисника у збиранні доказів, визначення меж участі захисника у збиранні доказів та розробці на цій підставі рекомендацій і пропозицій щодо вдосконалення правового статусу захисника та його діяльності під час здійснення правосуддя, а також конкретних способів збирання ним доказів. З використанням результатів аналізу певних наукових праць, українського та зарубіжного кримінально-процесуального законодавства розкрито суть поняття, розглянуто предмет і межі кримінально-процесуального доказування, роль захисника у збиранні доказів у кримінальному процесі. Наведено обгрунтовану концептуальну схему наукових і прикладних положень, спрямованих на вдосконалення процесуального положення захисника, організації та здійснення його професійної діяльності у кримінально-процесуальному доказуванні. Зроблено висновки, наведено пропозиції та рекомендації щодо розв'язання проблем правового положення захисника на етапі збирання доказів та їх оцінювання для надання найбільш ефективної правової допомоги підзахисним за умов розвитку змагальних засад у кримінальному процесі. Запропоновоно зміни до законодавчих актів України щодо правового статусу захисника у кримінально-процесуальному доказуванні.

         Комплексно досліджено теоретичні та практичні аспекти доказування в господарському процесі. На підставі теоретичних здобутків вчених-юристів різних історичних періодів, аналізу чинного законодавства України висвітлено основні етапи розвитку доказового права, розкрито поняття, зміст, предмет доказування в господарському процесі. Визначено елементи доказування, види доказів і критерії їх оцінки. Розглянуто елементи судової експертизи. Особливу увагу приділено питанням правового статусу суб'єктів доказування, визначенню їх прав, обов'язків і ролі в процесі. Охарактеризовано правовий режим засобів доказування в господарському процесі. Виявлено прогалини і колізії в чинному законодавстві з даних проблем і запропоновано шляхи їх усунення.

         Теоретично обгрунтовано понятійний апарат і зміст діяльності суб'єктів у процесі доказування та оцінки доказів. Уточнено концепцію діяльності суду в сучасному цивільному процесі з урахуванням принципу змагальності. Визначено характерні особливості процесів доведення та доказування, збирання доказів та їх забезпечення. Наведено перспективні напрямки розвитку засобів доказування в цивільному процесі, зокрема такі, як вивчення та узагальнення судової практики на предмет дослідження тих обставин, які зумовлюють необхідність використання спеціальних засобів для їх підтвердження, аналіз і втілення новітніх досягнень науки і техніки в юридичну практику з метою надання рішенням суду більшої юридичної достовірності, і, наприклад, як наслідок збільшення джерел підвищеної небезпеки, якими стають випадки застосування засобів генної інженерії, новітніх ліків, добрив. Доведено доцільність удосконалення існуючих засобів доказування та процедури їх дослідження з метою надання їм більшої юридичної вірогідності. Наголошено на необхідності самостійного розвитку науки і техніки з метою наступного втілення результатів у цивільне судочинство.

         Досліджено проблему встановлення істини у кримінальному судочинстві України, проаналізовано історію виникнення, розвитку та вирішення даного питання. Розглянуто етимологію поняття "істина" та його співвідношення з категоріями "повнота", "всебічність" та "об'єктивність" у кримінальному процесі. Здійснено диференціацію учасників кримінального судочинства за їх функціональною роллю щодо встановлення істини у кримінальній справі. Розглянуто теоретичні аспекти доказування як способу встановлення істини у кримінальному процесі, визначено його відмінні ознаки з судово-процесуальним пізнанням. Досліджено проблеми розробки та використання системи засобів доказування у кримінальному процесі України. Проаналізовано особливості формування внутрішнього переконання судді у кримінальній справі, виявлено негативні фактори, які можуть впливати на даний процес, запропоновано напрямки подолання їх негативної дії. Зроблено висновок про недоцільність відмови від категорії "істина" у кримінальному процесі, сформульовано пропозиції щодо удосконалення системи засобів доказування.