Вивчено сутність і теоретико-правовий аспект формування та реалізації статусу державного службовця в Україні. Досліджено та сформульовано поняття статусу державного службовця, організаційно-правові напрями його реформування. Проаналізовано систему елементів статусу державного службовця, їх класифікацію та запропоновано механізм реалізації у системі державного управління. Здійснено комплексний критичний аналіз чинного законодавства стосовно системи особистих і професійних якостей державного службовця за умов формування та реалізації його статусу. Основним видом юридичної відповідальності державного службовця визначено дисциплінарну. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення системи оплати праці державного службовця, зважаючи на результати атестації, рівень відповідальності та оцінку професійної діяльності.

         Досліджено проблему правового статусу державного службовця державної служби з точки зору функціонування та нормативного закріплення інституту державної служби. Державну службу розглянуто як державне утворення соціально-правового характеру. Зазначено, що за сучасних умов вона повинна відображати процеси демократизації державної організації та суспільства, обслуговувати інтереси суспільства та особи, нести відповідальність перед ними. Здійснено порівняльно-правовий аналіз інституту української державної служби з європейськими моделями. Розкрито процес визначення головних понять концепції - державних служби та службовця, правового статусу державного службовця та службовця органів внутрішніх справ (ОВС), посадової та службової особи ОВС, запропоновано розгорнуту видову класифікацію посадових осіб. Правовий статус державного службовця та службовця ОВС висвітлено через призму публічно-правових ознак, характеристику його структурних елементів: прав, обов'язків, повноважень, обмежень, правових та соціальних гарантій.

         Дисертацію присвячено теоретичним і практичним питанням правового статусу сторін трудових правовідносин - працівника та роботодавця. Проводиться аналіз трудових прав та обов'язків, а також трудової правосуб'єктності працівника і роботодавця. Розкриваються сучасні тенденції в розвитку правового статусу сторін трудових правовідносин. Аналізуються законодавство та правозастосувальна практика, обгрунтовуються рекомендації по їх вдосконаленню.

         Досліджено теоретичні та практичні питання забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу державного службовця. Проаналізовано правову природу інституту державної служби. Розкрито сутність і співвідношення понять "державний службовець", "посадова особа", "службова особа". Наведено загальну характеристику адміністративно-правового статусу державного службовця. Визначено зміст категорії "правовий статус", зроблено її відмежування від термінів "правове положення", "компетенція". Обгрунтовано передумови набуття особою адміністративно-правового статусу державного службовця, розглянуто види прав та обов'язків як елементи його змісту. Запропоновано визначення поняття та систему засобів забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу державного службовця, які зводяться до загальних, юридичних та організаційних гарантій. Охарактеризовано механізм внутрішньо- та зовнішньоуправлінського впливу на державного службовця, спрямований на забезпечення реаліазції ним свого адміністративно-правового статусу. Сформульовано пропозиції щодо удосконалення організційно-правового забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу державного службовця.

         Досліджено особливості виникнення, зміни та припинення трудових правовідносин державних службовців. Визначено зміст понять державної служби як різновиду трудової діяльності, а також державного службовця як особливого суб'єкта трудових правовідносин. Запропоновано класифікацію трудових правовідносин державних службовців, визначено особливості відносин трудового права, виявлено співідношення між нормами Закону України "Про державну службу" та нормативами КЗпП України в питаннях регулювання трудових відносин даної категорії робітників. Досліджено питання відбору кадрів, проведення конкурсів, атестації, порядку призначення на посади, просування по службі, припинення державної служби. Наведено пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства стосовно виникнення, зміни та припинення трудових правовідносин державних службовців.

         Висвітлено зміст поняття установи як учасника господарських відносин, з'ясовано її функціональне призначення та організаційно-майнові ознаки (унітарний устрій, некомерційний статус, обов'язковість повного або часткового фінансування власником, володіння правом оперативного управління відносно закріпленого майна). Досліджено господарсько-правовий статус установи як різновиду некомерційних організацій. Розглянуто питання, пов'язані з проблемою визначення її речових прав. Сформульовано пропозиції щодо узгодження фінансового та господарського законодавства України з метою розширення розпорядницьких повноважень бюджетних установ відносно коштів, одержаних ними в результаті господарської діяльності. Аргументовано необхідність законодавчого закріплення дозволених установам усіх форм власності за вичерпними переліками. Обгрунтовано пропозиції щодо удосконалення правового статусу установ з питань їх господарської компетенції та механізму реалізації субсидіарної відповідальності власника (держави або територіальної громади) за зобов'язаннями бюджетної установи.

         Досліджено адміністративно-правовий статус державного виконавця. На підставі вивчення історико-правової природи становлення та розвитку інституту примусового виконання рішень відокремлено характерні для основних історичних періодів (від X до початку XX ст., радянського та українського) етапи. Запропоновано дефініції "державна виконавча служба", "державний виконавець". Виділено ознаки, притаманні посаді державного виконавця. Доведено, що адміністративно-правовий статус державного виконавця є самостійним видом правового статусу особи, який зумовлює особливості реалізації її окремих конституційних прав і свобод. Визначено, що правовий статус державного виконавця базується на правовому статусі особи. З'ясовано його елементи: службову правосуб'єктність, обов'язки та права, компетенцію, юридичну відповідальність. Здійснено детальний аналіз елементів адміністративно-правового статусу державного виконавця. Досліджено ефективність системи примусового виконання рішень державними виконавцями, міжнародним законодавством щодо адміністративно-правового статусу державного виконавця. Запропоновано зміни та доповнення до законів України, якими регулюється примусове виконання рішень публічних органів управління.

         Розглянуто зміст трудових правовідносин за нових умов господарювання, проаналізовано трудові правовідносини в діяльності юридичних осіб різних організаційно-правових форм господарювання, досліджено способи визначення змісту трудових правовідносин у перехідний період. Особливу увагу приділено специфіці реалізації трудових прав та обов'язків суб'єктів трудових правовідносин на підприємствах, в установах, організаціях різних форм власності та господарювання. Обгрунтовано конкретні рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства та практики його застосування.

         Доведено, що особливість службово-трудових правовідносин зумовлюється змістом праці державних службовців, яка полягає у реалізації ними організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій у межах компетенції державних органів і виникненні управлінських правовідносин. Запропоновано доповнити Кодекс законів про працю України нормами, які б визначали державних службовців як окрему категорію працівників, права та обов'язки яких, окрім трудового законодавства, встановлюються спеціальними нормативними актами. Аргументовано, що умовами виникнення трудових правовідносин з державними службовцями є конкурс, стажування, кадровий резерв, а підставами - трудовий договір (контракт), вибори, призначення. Стверджено, що конкурс, стажування та кадровий резерв державної служби необхідно розглядати як окремі правовідносини, умову виникнення трудових правовідносин з державними службовцями, гарантію забезпечення органу державної служби висококваліфікованими фахівцями, гарантію реалізації права громадян на рівний доступ до державної служби, юридичну процедуру, структуровану за певними етапами. Визначено, що конкурс - один з правових способів раціонального добору кадрів, метою якого є обрання найкращого з учасників на заміщення вакантної посади до органу державної служби за встановленими критеріями. Обгрунтовано, що рішення конкурсної комісії має для керівника рекомендаційний, а не обов'язковий характер. Зроблено висновок, що у випадку відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою заробітна плата не виплачується.