Проведено комплексне теоретико-прикладне дослідження основних правових питань відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічнх прав громадян. Розкрито правову природу юридичних відносин за даних умов. Визначено підстави, умови та механізм здійснення відшкодування шкоди. Особливу увагу приділено проблемам відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної порушенням права на екологічну безпеку. Проаналізовано сучасні способи відшкодування шкоди, зокрема судову, адміністративно-управлінську, страхову форми даного процесу. Обгрунтовано пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства та практики його застосування у сфері захисту екологічних прав громадян.

         Досліджуються питання захисту порушених злочином майнових та інших прав потерпілих, зокрема, відшкодування завданої злочином шкоди потерпілому з власної ініціативи суду в кримінальному процесі України. Значна увага приділена аналізу правової природи та процесуальних підстав відшкодування завданої злочином шкоди за ініціативою суду в кримінальному процесі. Сформульовано рекомендації, спрямовані на вдосконалення законодавства і судової практики по відшкодуванню завданої злочином шкоди за ініціативою суду в кримінальному процесі України.

         Дисертацію присвячено питанням, що виникають у процесі захисту суб'єктивних цивільних прав. Досліджено історичний розвиток правового інституту відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Проаналізовано чинне законодавство України та основні проблеми, що виникають у правозастосувальній практиці. Наведено порівняльний аналіз зарубіжного законодавства. Удосконалено визначення поняття моральної (немайнової) шкоди щодо фізичних та юридичних осіб, а також визначено коло осіб, які мають право на її відшкодування. Обгрунтовано висновок щодо презумпції такої шкоди та принципу її повного відшкодування. Виявлено умови відповідальності за завдану моральну (немайнову) шкоду. Розроблено систему загальних та окремих критеріїв оцінки даної шкоди та визначення розміру відшкодування. Наведено пропозиції та рекомендації щодо удосконалення правового регулювання та механізму застосування відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

         З'ясовано актуальні проблеми компенсації шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання та досудового слідства у системі ОВС України, галузевої природи цих правовідносин, досліджено конкретні проблеми та перспективи розвитку інституту відшкодування такої шкоди. Наведено рекомендації щодо удосконалення законодавчої регламентації та компенсації шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання та досудового слідства в системі ОВС України. Обгрунтовано правову суть обов'язку держави стосовно відшкодування зазначеної шкоди. Визначено джерела формування державних коштів, за рахунок яких проводиться відшкодування. Внесено пропозиції щодо вдосконалення інституту правовідносин, що виникають у результаті відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання та досудового слідства в системі ОВС України, визначення її мінімального розміру. Обгрунтовано необхідність розширення переліку підстав відшкодування.

         На підставі дослідження існуючих у правовій літературі визначень поняття моральної шкоди запропоновано визначення моральної шкоди, заподіяної порушенням трудових прав. Виділено активну та пасивну, просту та складну, первинну та похідну (вторинну) моральну шкоду . Визначено й обгрунтовано зміст специфічних властивостей моральної шкоди, заподіяної порушенням трудових прав, які у своїй сукупності відбивають її своєрідність. Сформульовано визначення відповідальності власника або уповноваженого ним органу за заподіяну моральну шкоду як його моральної відповідальності, вираженої у грошовій або іншій матеріальній формі, яка має компенсаційно-штрафний характер, стягується на користь працівника та набуває чинності у випадку порушення його законних трудових прав. З'ясовано підстави, за яких власник не вважається винним у заподіянні моральної шкоди. Досліджено змішану форму вини та розроблено рекомендації щодо її впливу на визначення розміру заподіяної працівникові моральної шкоди.

         Проведено комплексне дослідження інституту недоговірних відносин з відшкодування шкоди, завданої службовими особами органів внутрішніх справ та визначено напрями його правового забезпечення. Розглянуто елементи, причини виникнення та правову природу відносин з відшкодування шкоди, завданої службовими особами ОВС. Розкрито зміст понять "службова особа", "посадова особа", "правомірна шкода", "відповідальність без вини". Визначено співвідношення загальних і спеціальних норм, що регулюють відносини з відшкодування шкоди, завданої службовими особами органів внутрішніх справ. Розглянуто особливості підстав виникнення даних відносин та випадки правомірного завдання шкоди, наведено пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства.

         Проведено комплексне дослідження теоретичних і практичних проблем щодо визначення та розуміння шкоди, заподіяної злочином. Проаналізовано критерії криміналізації та декриміналізації діянь, суспільну небезпеку злочину та його наслідків. З'ясовано взаємозв'язок заподіяної шкоди з ознаками та елементами складу злочину. Розглянуто особливості класифікації злочинної діяльності та індивідуалізації покарання. На підставі одержаних даних запропоновано розглядати шкідливі наслідки злочину як самостійне поняття кримінального права, обгрунтовано його зміст та ознаки. Проаналізовано поняття "соціально шкідливе діяння" та "суспільно небезпечне діяння". Запропоновано нові підходи щодо визначення критеріїв криміналізації діянь й обгрунтовано відмінне від чинного законодавства поняття малозначності діяння. Розглянуто особливості термінологічного розмежування юридичних понять, пов'язаних зі "шкодою, заподіяною злочином". Наведено пропозиції щодо зміни деяких традиційних юридичних концепцій та підвищення ефективності кримінального законодавства.

         Досліджено теоретичні та практичні питання визначення зобов'язань відшкодування шкоди, завданої у стані крайньої необхідності за цивільним законодавством України. Обгрунтовано визначення поняття та розроблено типологію даного типу зобов'язань, проаналізовано їх співвідношення з деліктними зобов'язаннями. Охарактеризовано суб'єктний склад зобов'язань відшкодування шкоди, завданої у стані крайньої необхідності, розкрито особливості розподілу прав та обов'язків між їх учасниками. Значну увагу приділено розгляду питань визначення поняття крайньої необхідності та його розмежування з суміжними категоріями цивільного права. Проаналізовано категорійно-понятійний апарат дослідження й обгрунтовано правомірність вживання запропонованої правознавчої термінології. Наведено пропозиції щодо заміни звороту "крайня необхідність" на вираз "гостра потреба", який більш точно відображає сутність досліджуваного правового феномену та відповідає українській літературній традиції. Розроблено рекомендації щодо удосконалення норм чинного цивільного законодавства, зокрема, запропоновано нову редакцію ст. 1 171 ЦК України "Відшкодування шкоди, завданої у стані крайньої необхідності (гострої потреби)".

         Проаналізовано формування та розвиток інституту, норми якого регулюють відшкодування шкоди, що виникла у взаємозв'язку з рятуванням майна іншої фізичної або юиридичної особи. Узагальнено та систематизовано положення норм цивільного законодавства України, що стосуються відшкодування такої шкоди. Обгрунтовано теоретичну логічність та практичну доцільність формування у вітчизняному цивільному законодавстві концепції відшкодування шкоди, завданої особі, яка вчиняла дії, спрямовані на відвернення загрози цивільним правам та інтересам іншої фізичної або юридичної особи. Досліджено формування у сучасному цивільному праві України диференційованої за суб'єктивними й об'єктивними критеріями системи зобов'язань, що виникають у взаємозв'язку з рятуванням майна іншої особи. Проведено аналіз існування подібних за суттю і зовнішніми ознаками інститутів: зобов'язання, що виникають у взаємозв'яку з завданням каліцтва, іншого ушкодження здоров'я або смерті фізичної особи та зобов'язання, що виникають у взаємозв'язку з завданням шкоди майну фізичної або юридичної особи внаслідок рятування нею майна іншої особи. Виявлено особливості ставлення регресних вимог до осіб, винних у завданні шкоди здоров'ю або життю рятувальника. Сфомульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного цивільного законодавства України.