Вперше у вітчизняній історіографії проведено комплексне дослідження механізму формування і здійснення репресивної політики в Радянській Україні в 1920-ті роки. Вперше введено до наукового обігу та проаналізовано комплекс нових документів і матеріалів, зокрема, з архівів спеціальних служб (Служби безпеки України, Міністерства безпеки Російської Федерації). Розкрито інформаційні можливості зазначеного корпусу для дослідження теми політичних репресій. Запропоновано механізм упровадження політичних репресій протягом 20-х років, виділено головні етапи й особливості репресивної політики в Україні, з'ясовано специфіку репресій стосовно окремих соціальних верств населення: творчої та технічної інтелігенції, робітничого класу, селянства, молоді. Розкрито деякі аспекти здійснення політичних репресій з боку радянської держави щодо представників різних релігійних конфесій, вірувань та духовних учень. Доведено, що у 20-ті роки в країні існувала в різних проявах опозиція існуючому режиму. Простежено етапи розправи правлячої партії з членами опозиційних партій соціалістичної орієнтації та опозиційно настроєними комуністами.

         Дисертація присвячена комплексному дослідженню суті продовольчої політики більшовицької партії в Україні в 1920-1930-х роках. Аналізуються як позитивний досвід вирішення продовольчої проблеми в умовах непу (співіснування на селі різних форм господарювання, розвиток кооперативного руху і сільськогосподарської контрактації, матеріальна заінтересованість селянства у розширенні свого виробництва), так і ті злочинні дії сталінського керівництва, які були вчинені проти українського народу, передусім селянства, під час численних реквізицій, примусових хлібозаготівель, проведення колективізації і штучного голодомору 1932-1933 рр. Підкреслюється, що продовольча політика більшовицького режиму була складовою частиною сталінської політики щодо України, дієвим інструментом тиску і впливу на українське селянство, знаряддям терору проти нього.

Державно-церковні відносини в радянській Україні (1917 - 1930-ті роки): Автореф. дис... д-ра іст. наук: 07.00.01 [Електронний ресурс] / А.М. Киридон; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2006. — 34 с. — укp.
На підставі аналізу широкого кола архівних і опублікованих джерел, а також наукової історіографії здійснено концептуальне переосмислення усталеної парадигми державно-церковних відносин. Відтворено процес формування більшовицької політико-правової моделі, роль партійних, радянських і репресивно-каральних органів як основних складників механізму регулювання державно-церковних відносин. Проаналізовано становище православної церкви за умов утвердження радянської влади. Його особливістю протягом 1920-х рр. була строкатість структурної палітри, що породжувало складність міжконфесійних взаємин, вносило невизначеність та розгубленість у погляди віруючого. Протягом наступного десятиріччя відбулася уніфікація церкової системи шляхом ліквідації більшості конфесій і значного обмеження впливу православ'я як такого. Еволюцію відносин держави та православної церкви проаналізовано на прикладі УАПЦ і УПЦ. Запропоновано періодизацію стосунків влади та церкви. Обгрунтовано думку, що не лише антирелігійна пропаганда й антицерковна політика партійно-державного керівництва, але й загальний соціально-економічний, політичний, культурний стан суспільства впливали на зміну ціннісних орієнтацій, руйнували усталений світ звичаїв і ритуалів населення. На підставі результатів дослідження зроблено висновок щодо закономірності впровадження більшовицької моделі державно-церковних відносин у радянській Україні 1917 - 1930-х рр.

         Досліджено причини реформування університетів в Україні початку 1920-х рр. Проаналізовано радянську журнальну публіцистику 1920 - початку 1930-х рр. в історіографічному аспекті. Визначено співвідношення між образами публіцистики та історіографії в процесі з'ясування причин закриття університетів. Розкрито особливості розуміння причин перетворення університетів у даний період на основі інтер- та екстерналістських факторів.

         Висвітлено питання становлення, формування та еволюцію органів політичної цензури у Радянській Україні у 1920 - 1930-х рр, їх місце у системі політичного нагляду. Досліджено створення та розвиток єдиного органу ідеологічного контролю в Україні - Головного управління у справах літератури та видавництв. Проаналізовано його зв'язок з вищим державно-партійним керівництвом республіки й органами безпеки. Значну увагу приділено формам, методам і принципам цензурування. Розкрито процес проходження друкованих творів всіх етапів цензурного механізму. Досліджено роль Головліту України спільно зі спеціальними цензурними органами у контролі за театральним і кіно-мистецтвом. Показано вплив політичної цензури на культуру України 1920 - 1930-х рр. Визначено критерії оцінювання "ідеологічно-шкідливої" літератури та творів мистецтва, навішування на письменників і митців політичних ярликів, вироблення стереотипів "пролетарської культури". Проаналізовано шляхи формування нового масового радянського світогляду та його вплив на населення України.

         Комплексно досліджено проблеми створення та діяльності природних заповідників в Україні у 1920 - 1930-х рр. Підкреслено провідну роль у вирішенні цих питань Сільськогосподарського Наукового Комітету Наркомзему. Порівняно умови існування заповідників під егідою Народного Комісаріату Земельних Справ, Народного Комісаріату Освіти та Всеукраїнської Академії наук. Розглянуто роботу Українського Комітету Охорони Пам'яток Природи та його низових структур. З'ясовано вплив соціально-економічних і політичних умов на проведення природоохоронних заходів, зокрема, вплив "Українізації" 1920-х рр. на розширення природно-заповідної мережі. Висвітлено причини, що призвели до трансформації природних заповідників у 1930-х рр. Проаналізовано природоохоронну, наукову та науково-просвітню роботу природних заповідників. Підкреслено світове значення екологічних досліджень, започаткований в українських заповідниках в кінці 1920-х рр.

         На підставі комплексного вивчення джерел і літератури досліджено механізм формування та здійснення масових репресій, спрямованих проти службовців і працівників органів ДПУ - НКВС України у добу тоталітаризму. Розкрито процес впровадження політичних репресій протягом 1920-х - на початку 1950-х рр. Виділено головні етапи репресивної політики щодо заявлених категорій радянського населення в Україні. Розглянуто специфічні особливості репресій стосовно військової інтелігенції та співробітників правоохоронних органів. Розглянуто організацію та проведення найбільших політичних процесів проти досліджуваних категорій населення. Проаналізовано законодавчу та нормативну базу радянської правової системи, спрямованої на регулювання репресивно-каральної політики. Показано вплив масових репресій на обороноздатність держави.

         Систематизовано праці вітчизняної та зарубіжної історіографії, в яких проаналізовано особливості суспільно-політичного та культурно-освітнього становища польської меншини в УРСР. Доведено, що міжвоєнна радянська історіографія мала виразне пропагандистське спрямування. Дослідження польської меншини були табуйовані в СРСР до середини 1980-х рр. Поляків УРСР/СРСР у II Речі Посполитій вивчали спеціалізовані установи й окремі дослідники радянської етнополітики. У ПНР історія поляків СРСР і УРСР 1920 - 1930-х рр. системно не досліджувалася, проте вивчалися окремі фрагменти ширшої проблеми (комуністична польська еміграція в СРСР, польськомовна преса). Репресії тоталітарного режиму проти поляків СРСР в УРСР були етапом російської імперської політики, спрямованої на деполонізацію "східних кресів" давньої Речі Посполитої. Становище Римсько-католицької церкви (РКЦ) і владну політику щодо неї в СРСР міжвоєнної доби проаналізували у II Речі Посополитій католицькі автори, згуртовані довкола часописів "Przeglad Powszexhny" та "Oriens". У ПНР вивчення історії РКЦ на підрадянських теренах тривало, значною мірою активізувавшись у III Речі посполитій. У вітчизняній історіографії вивчення РКЦ в УРСР 1920 - 1930-х рр. започатковано наприкінці 1980-х рр. На сучасному етапі дослідження історії польської національної меншини УРСР 1920 - 1930-х рр. здійснюється у новому контексті. Оприлюднений за останнє п'ятнадцятиріччя джерельний матеріал, спогади, численні розвідки з окремих проблем, наявність поодиноких узагальнювальних праць дозволили висунути питання про створення синтетичної пісумкової монографії з історії поляків України зазначеного періоду.

         Вперше проаналізовано політичні, господарські, культурні процеси 1920 - 1930-х рр., спрямовані на трансформацію повсякденного життя українського села. З'ясовано, що докорінна зміна побуту селян була пов'язана з колективізацією сільського господарства. Доведено, що саме штучне впровадження соціалістичного устрою призвело до кардинальних змін у масовій свідомості сільського населення. Вперше на підставі вивчення усних свідчень сучасників і використання методів регресійного та кореляційного аналізу комплексно досліджено основні витрати селян, їх харчування, житловий фонд, санітарний стан і певні аспекти дозвілля та процесу задоволення духовних потреб селян у 1920 - 1930-х рр. Проаналізовано вплив трансформації побуту та дозвілля на традиційну культуру українського села у даний період. Зроблено висновок, що більшовицька політика зміни побуту та дозвілля українських селян призвела до втрати ними почуття господаря землі, знищення народних обрядів і звичаїв, які становили основу національної культурної традиції.