Досліджено проблему педагогічного забезпечення розвитку елементів національної свідомості в учнів початковвих класів. Обгрунтовано модель свідомого оволодіння учнем початкової школи національними цінностями. З її використанням визначено структурні компоненти системи забезпечення даного розвитку й умови її ефективного функціонування. Визначено чинники, які впливають на позитивне ставлення школярів до цінностей української культури, ієрархію мотивів їх самоформування учнями. Розглянуто основні теоретичні та методичні підходи до проектування національно й особистісно орієнтованого виховного процесу у даних класах. Розкрито динаміку розвитку національної свідомості та самосвідомості молодших школярів за умов функціонування експериментальної системи та методики.

         Вперше у сучасній українській історіографії зроблено спробу комплексного вивчення соціально-економічного та громадсько-політичного життя подільського села у роки НЕПу. На підставі залучення до наукового обігу раніше невідомих матеріалів і документів переосмислено явища та процеси нової економічної політики на Поділлі. Розглянуто форми та методи експропріації дрібних селянських господарств за умов малоземелля в даному регіоні. Відтворено загальну картину економічних перетворень 1920-х рр. у сільському господарстві краю. Показано вплив кооперації та колективної системи господарювання на селянське господарство Поділля у даний період. Визначено закономірності та місцеві особливості запровадження радянською владою адміністративного й ідеологічного контролю за громадсько-політичним життям українського селянства. Розглянуто процес розгортання селянського руху проти радянської влади, названого більшовиками "політичним бандитизмом", визначено причини його появи, показано особливості, охарактеризовано етапи та політичну спрямованість.

         Вперше проведено комплексне дослідження процесів генезису та розвитку української правової традиції у сфері оподаткування в період державного відродження України в 1917 - 1920 рр. Визначено сутність поняття "українська правова традиція у сфері оподаткування" як невід'ємного елементу правової культури українського народу, що проявляється через наступництво в його національній правосвідомості та відображає особливості правовідносин, які склалися на основі комплексу звичаєвих, адміністративно-прецедентних і законодавчих норм регулювання порядку виокремлення матеріальних засобів для утримання апарату публічної влади легітимним шляхом. Виявлено загальні закономірності та регіональні особливості формування та розвитку перших фіскальних інститутів на етнічних українських територіях. З'ясовано організаційно-правові засади утворення української національної системи оподаткування. Досліджено вплив центрального державного апарату Російської та Австро-Угорської імперій на організаційну побудову та діяльність місцевих податкових органів на українських землях. Висвітлено нормативно-правові засади організаційного устрою центральних і місцевих податкових органів української національної державності в 1917 - 1920 рр. Проаналізовано особливості кадрової політики та стану матеріального забезпечення службовців тогочасної податкової адміністрації, визначено форми та методи їх практичної діяльності. Узагальнено історичний позитивний вітчизняний досвід у сфері оподаткування та сформульовано рекомендації щодо удосконалення сучасної організації та службової діяльності податкових органів України.

         Досліджено генезу поняття та концептуального осмислення феномену нації у вітчизняній та зарубіжній політичній науці. Визначено сутність, основні чинники, характеристики політичної нації, виокремлено парадигму громадянсько-територіальної спільності як основу української політичної нації. Проаналізовано етнічний склад населення України та доведено поліетнічність як засадничу конституанту української нації. Виявлено діалектику етнічної та національної свідомості в процесі конституювання української нації. Визначено основні параметри і характеристики перехідного суспільства в Україні, функціонування політичної нації за нових умов. З'ясовано сутність та основні функції національного інтересу в національній державі, проблеми утвердження національного суверенітету та політичної суб'єктності української нації.

         На підставі аналізу праць українських класиків установлено, що існувало дві основні політичні позиції мислителів зазначеного історичного проміжку часу, а саме: визнання безелітності нації як бази її перспективного розвитку; усвідомлення необхідності формування національної еліти як запоруки української державності. Розкрито особливості уявлення мислителів егалітариського напрямку щодо суспільно-політичної організації за умов безелітності нації за принципами безкласового суспільства. Основою такої організації має бути громада. На думку цих мислителів громада - це добровільне об'єднання людей, над якими немає інституту політичної влади. Рішення будь-якого характеру приймає сам народ, тобто громада поєднує всі гілки влади й організовує власне життя за принципами безпосередньої демократії, а отже не потребує виокремленої частини суспільства, що спеціалізується у галузі політичного управління - політичної еліти. Розкрито зміст принципів формування бажаних рис і ролі національної еліти у політичних поглядах українських мислителів елітистського напряму другої половини XIX ст.

         На підставі вивчення матеріалів політичної історії Галичини та Наддніпрянської України кінця XIX - XX ст. досліджено процес становлення політичної суб'єктності української нації, визначено чинники її формування та тенденції розвитку. Здійснено порівняльний аналіз суспільно-політичної преси, визначено рушійні сили формування політичної суб'єктності та зародження національно-визвольного громадсько-політичного руху. У політичному аспекті вивчено специфічні тенденції процесу становлення національної політичної суб'єктності й політичної інституалізації українського народу Галичини. Показано вплив австрійського політико-правового чинника на розвиток політичної свідомості, становлення національної ідеї, діяльність громадських і політичних організацій, а також органів самоврядування як інститутів самоорганізації розвитку політичної суб'єктності. Визначено найважливіші етнополітичні чинники, що зумовили прояви національної самосвідомості українського народу та тенденції політичного самовизначення за внутрішньої національної злагоди та спільної співпраці усіх соціальних верств.

         Висвітлено проблеми еволюції літературно-мистецької інтелігенції України як соціокультурного феномена за умов щойно встановленого більшовицького режиму. Вперше комплексно розглянуто соціальний портрет даної суспільної верстви, динаміку її взаємовідносин із владою, вплив політики українізації на зростання національної самосвідомості українських митців та формування самобутньої генерації творців українського духовного відродження 1920-х років, основні напрямки та форми громадсько-культурної діяльності літературно-мистецької інтелігенції в даний період. Зроблено висновок: літературно-мистецька інтелігенція України у 1920-ті роки являла собою складний та суперечливий соціокультурний організм, який функціонував за своїми власними внутрішніми та зовнішніми законами, притаманними суспільству в цілому. Головною ознакою даної соціальної верстви було збереження паростків національно-демократичної думки, що сприяло національно-культурному відродженню України.

         Проведено комплексне дослідження третьої хвилі української еміграції у Сполучені Штати Америки в 1940 - 1970-х рр. З'ясовано особливості переселення та соціально-політичної адаптації українців в США. Узагальнено відомі та розглянуто нові факти, що дозволють оцінити роль третьої хвилі еміграції як чинника суттєвого впливу на громадсько-політичне та культурне життя української діаспори у США. Досліджено політичні та соціально-економічні причини еміграції українців за океан. Висвітлено малодосліджені аспекти діяльності представників третьої хвилі української еміграції у різних сферах життя української спільноти за кордоном. Показано вплив третьої хвилі еміграції на громадсько-політичне та культурне життя української діаспори в США на сучасному етапі.

         Здійснено комплексний аналіз процесу становлення політичної системи в Україні наприкінці 1980-х - у першій половині 1990-х рр. Досліджено трансформації органів влади та управління в цей час, роль громадсько-політичних рухів у цьому процесі (Народного руху України та Української Гельсинської спілки) та процес структуризації партійної системи за принципом відношення до влади. Особливу увагу приділено проблемі становлення влади та опозиції. Простежено стпецифіку протистояння гілок влади в досліджуваний період.