План
Вступ 3
1. Поняття, форми і реалізація норм права 4
2. Правозастосування її поняття. Відмінність від інших форм реалізації норм права 9
3. Процес правозастосування. Правозастосовчі акти 13
4. Основні вимоги правильного правозастосування 25
Висновки 31
Література 33

         Вперше теоретично обгрунтовано концепцію механізму реалізації права громадян на участь у здійсненні державної влади. Проведено теоретико-правовий аналіз права громадян на участь у здійсненні державної влади. Розкрито механізм реалізації даного політичного права. Охарактеризовано структуру механізму реалізації права громадян на участь у здійсненні державної влади. Показано пріоритетну роль правової культури та правосвідомості у структурі даного механізму. Визначено місце юридичних гарантій, зокрема нормативно-правових та організаційно-правових, у системі гарантій права громадян на участь у здійсненні державної влади. Розглянуто різні аспекти такої особливої гарантії даного права, як юридична відповідальність за його порушення.

         Здійснено комплексне дослідження теоретичних і практичних проблем, які виникають під час реалізації конституційного права на життя людини та громадянина і його забезпечення органами внутрішніх справ. Проаналізовано історичні засади становлення та розвитку даного права, виокремлено та теоретично обгрунтовано його загальні й особливі ознаки. На підставі даних аналізу літератури та практики розкрито суть поняття та зміст конституційного права на життя людини і громадянина, а також соціально-юридичний механізм його забезпечення. Досліджено компетенцію, форми та методи діяльності органів внутрішніх справ щодо реалізації цього права. Розроблено рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері забезпечення конституційного права на життя людини та громадянина.

         Проаналізовано взаємозв'язок і взаємовплив розуму та волі як основних можливостей людини, які виражають природу права, формують його джерела і виявляються в різних типах правової поведінки. Проведено історичну систематизацію світової думки щодо розуміння природи розуму та волі та їх значення у формуванні права, висвітлено раціоналістичний і волюнтаристичний підходи щодо його реалізації. Виявлено основні моделі особистої поведінки (автономної, гетерономної та девіантної), наведено їх комплексну характеристику. Обгрунтовано вплив розумової та вольової діяльності людини на формування джерел права. Доведено, що урахування у процесі правотворчості та правозастосування можливих форм людської поведінки є умовою ефективності функціонування різних форм позитивного права. Встановлено основні принципи правореалізації, впровадження яких сприяє підвищенню якості правових норм, а також формуванню довіри суб'єкта права до сучасних механізмів правореалізації.

         Визначено статус порівняльного правознавства як науки. На підставі теоретичного аналізу літератури запропоновано погляд на питання предмета, функцій, методології, структури порівняльного правознавства, які дають підстави говорити про його автономність у системі юридичних наук. Розглянуто співвідношення порівняльного правознавства з іншими юридичними науками, такими, як теорія держави та права, історія держави та права, галузеві юридичні науки, міжнародне право, європейське право, порівняльне державознавство та показано їх взаємовплив. Досліджено правову систему України зі зверненням до її історичних коренів і з'ясовано її місце серед правових систем сучасності.

         Розкрито поняття та значення захисту у кримінальному процесі Федеративної Республіки Німеччини та України. Досліджено регулювання у законодавстві процесуальних гарантій права обвинуваченого на захист у кримінальному процесі даних країн. Розглянуто розвиток принципу забезпечення обвинуваченому права на захист у кримінальному процесі Федеративної Республіки Німеччини. Розроблено пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства України та практики його застосування.

Вступ.
1. Поняття, суть і ознаки системи нормативного регулювання.
2. Право в системі соціальних норм:
2.1. Співвідношення норм права і норм моралі;
2.2. Корпоративні норми їх особливості і значення;
2.3. Система норм права і звичаїв;
2.4. Право і релігійні норм.
3. Соціальна цінність і функції права.
Висновок.
Література.

         Обгрунтовано пропозиції щодо удосконалення законодавства України про забезпечення адвокатурою права обвинуваченого на захист у кримінальному процесі. Встановлено публічно-правовий характер адвокатури та визначено вимоги щодо нормативного регулювання діяльності адвокатів. Розкрито зміст поняття правових гарантій забезпечення адвокатської діяльності, визначено сутність права на захит та права на одержання правової допомоги у кримінальному процесі. Запропоновано нові підходи щодо вирішення питання про розмежування правового становища адвоката-представника та адвоката-захисника у кримінальному процесі. Визначено критерії розмежування правових гарантій адвокатської діяльності під час здійснення захисту у кримінальному процесі за ознакою суб'єкта, для якого ці гарантії передбачені. З'ясовано причини невдалого нормативного регулювання підстав та умов участі адвоката у кримінальному процесі на досудовому розслідуванні, зокрема, на етапі вирішення питання про порушення кримінальної справи. Розроблено проекти змін і доповнень до вітчизняного законодавства про забезпечення права обвинуваченого на захист у кримінальному процесі.

         Проаналізовано актуальні теоретичні та практичні проблеми реалізації права громадян України на страйк. Розкрито сутність поняття, правову природу, характерні ознаки та різновиди страйку, встановлено його відмінності від інших акцій протесту. Розглянуто основні причини виникнення та поширення страйкового руху, значну увагу приділено вивченню правових засобів запобігання страйкам. Розглянуто випадки обмеження права на страйк для окремих категорій працівників і галузей економіки. Наведено пропозиції щодо удосконалення механізму реалізації права на страйк. Проаналізовано процедурні норми про оголошення та проведення страйку, розглянуто наслідки участі працівників у даній акції протесту. Встановлено відповідальність учасників страйку, визнаного судом незаконним. Розроблено рекомендації щодо удосконалення законодавства України, зокрема, положень про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) і підвищення відповідальності роботодавців, які створили умови для оголошення страйку.