Політичні репресії проти наукової інтелігенції в радянській Україні в 1920 - 1930-х роках (ідеологічні аспекти проблеми): Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 [Електронний ресурс] / Н.М. Литвин; Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. — К., 2006. — 19 с. — укp.
Досліджено ідеологічні аспекти політичних репресій проти наукової інтелігенції у радянській Україні у 1920 - 1930-х рр. З використанням широкої джерельної бази та наявної історіографії висвітлено ідеологічну складову причин і передумов розв'язання партійно-радянським режимом політичного терору проти наукових працівників. Проаналізовано ідеологічне наповнення законодавчого підгрунтя політичних репресій. Показано вплив ідеологічного фактора на практику діяльності спеціальних і судових органів. З'ясовано форми та методи агітаційно-пропагандистської роботи партійних, радянських органів, громадських організацій, яка була спрямована на ідеологічне обгрунтування у суспільній свідомості політики репресій щодо наукової інтелігенції. Відзначено, що ідеологічний чинник відігравав головну роль в організації політичних репресій проти наукової інтелігенції та суттєво впливав на їх масштабність.

         Проаналізовано наукові дослідження вітчизняних учених 1920-х - 1930-х рр., присвячені вивченню звичаєвого права українців. Розглянуто основні напрямки дослідження звичаїв, традицій щодо сімейно-шлюбних відносин, карного звичаєвого права. На підставі вивчення творчого доробку науковців Української Академії наук і діаспори відтворено окремі види давніх звичаїв, досліджено процеси трансформації у сімейній звичаєво-правовій культурі українців та становлення нових форм побуту. Розкрито специфіку окремих звичаїв, зокрема "жіночого права", інституту приймацтва, опіки над неповнолітніми сиротами, вдовами. Проаналізовано дослідження науковців з проблем функціонування традицій звичаєвого права, вивчення давніх історичних пам'яток, історії судочинства Київської Русі, Литовсько-Польської доби та періоду Гетьманщини. Зроблено критичне переосмислення творчого доробку учених 1920-х - 1930-х рр. і наведено рекомендації щодо його використання у сучасних наукових етнографічних дослідженнях.

         Досліджено теоретичні принципи та їх втілення у творчій практиці представників провідних мистецьких угруповань в Україні 1920-х - на початку 1930-х рр., які являли собою об'єднання загальноукраїнського масштабу з розгалудженою мережею філій. Історію діяльності Асоціації художників Червоної України (АХЧУ), АРМУ, ОСМУ висвітлено у нерозривному взаємозв'язку з тенденціями розвитку мистецтва тогочасної доби. Творчість членів об'єднань розглянуто у контексті проблеми традиції та новаторства, а також впливу марксистської ідеології та політики влади на перебіг культурних процесів в Україні. Розкрито особливості творчих методів і художньої образності у живописі, графіці, театрально-декораційному та прикладному мистецтві членів об'єднань. Визначено роль експерименту у розвитку нових мистецьких форм. До наукового обігу введено невідомі раніше матеріали та документи, твори й імена художників. Визначено роль художніх об'єднань у становленні новітнього українського мистецтва.

Державно-церковні відносини в радянській Україні (1917 - 1930-ті роки): Автореф. дис... д-ра іст. наук: 07.00.01 [Електронний ресурс] / А.М. Киридон; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2006. — 34 с. — укp.
На підставі аналізу широкого кола архівних і опублікованих джерел, а також наукової історіографії здійснено концептуальне переосмислення усталеної парадигми державно-церковних відносин. Відтворено процес формування більшовицької політико-правової моделі, роль партійних, радянських і репресивно-каральних органів як основних складників механізму регулювання державно-церковних відносин. Проаналізовано становище православної церкви за умов утвердження радянської влади. Його особливістю протягом 1920-х рр. була строкатість структурної палітри, що породжувало складність міжконфесійних взаємин, вносило невизначеність та розгубленість у погляди віруючого. Протягом наступного десятиріччя відбулася уніфікація церкової системи шляхом ліквідації більшості конфесій і значного обмеження впливу православ'я як такого. Еволюцію відносин держави та православної церкви проаналізовано на прикладі УАПЦ і УПЦ. Запропоновано періодизацію стосунків влади та церкви. Обгрунтовано думку, що не лише антирелігійна пропаганда й антицерковна політика партійно-державного керівництва, але й загальний соціально-економічний, політичний, культурний стан суспільства впливали на зміну ціннісних орієнтацій, руйнували усталений світ звичаїв і ритуалів населення. На підставі результатів дослідження зроблено висновок щодо закономірності впровадження більшовицької моделі державно-церковних відносин у радянській Україні 1917 - 1930-х рр.

         Проведено комплексне дослідження історії зародження нової буржуазії та становлення приватнопідприємницької діяльності в Україні в 1920 - 1930 рр. З'ясовано зміст поняття "нова буржуазія", яку визначено як сукупність приватних підприємців якісно нового соціального утворення. Спростовано тезу про суто деструктивну роль нової буржуазії в економічному розвитку країни. Визначено джерела її формування, структуру, соціально-професійний і національний склад, специфічні риси та якісні відмінності від старої дореволюційної буржуазії. З'ясовано соціально-правовий статут непманів у радянській державі. Вперше на підставі використання матеріалів податкової статистики встановлено кількісні параметри нової буржуазії, проведено її розподіл за групами за рівнем прибутку, досліджено динаміку змін структури та складу за роки непу. Висвітлено діяльність окремих приватних підприємців. Розглянуто соціокультурні особливості, основні етапи, напрями, форми та методи приватнопідприємницької діяльності непманів у торгово-промисловій і фінансово-кредитній сферах. Досліджено процес ліквідації приватного підприємництва та методи експропріації радянською державою нової буржуазії в Україні. Показано роль надзвичайних органів, а також ДПУ у процесі вилучення накопичень приватних підприємців.

         Систематизовано праці вітчизняної та зарубіжної історіографії, в яких проаналізовано особливості суспільно-політичного та культурно-освітнього становища польської меншини в УРСР. Доведено, що міжвоєнна радянська історіографія мала виразне пропагандистське спрямування. Дослідження польської меншини були табуйовані в СРСР до середини 1980-х рр. Поляків УРСР/СРСР у II Речі Посполитій вивчали спеціалізовані установи й окремі дослідники радянської етнополітики. У ПНР історія поляків СРСР і УРСР 1920 - 1930-х рр. системно не досліджувалася, проте вивчалися окремі фрагменти ширшої проблеми (комуністична польська еміграція в СРСР, польськомовна преса). Репресії тоталітарного режиму проти поляків СРСР в УРСР були етапом російської імперської політики, спрямованої на деполонізацію "східних кресів" давньої Речі Посполитої. Становище Римсько-католицької церкви (РКЦ) і владну політику щодо неї в СРСР міжвоєнної доби проаналізували у II Речі Посополитій католицькі автори, згуртовані довкола часописів "Przeglad Powszexhny" та "Oriens". У ПНР вивчення історії РКЦ на підрадянських теренах тривало, значною мірою активізувавшись у III Речі посполитій. У вітчизняній історіографії вивчення РКЦ в УРСР 1920 - 1930-х рр. започатковано наприкінці 1980-х рр. На сучасному етапі дослідження історії польської національної меншини УРСР 1920 - 1930-х рр. здійснюється у новому контексті. Оприлюднений за останнє п'ятнадцятиріччя джерельний матеріал, спогади, численні розвідки з окремих проблем, наявність поодиноких узагальнювальних праць дозволили висунути питання про створення синтетичної пісумкової монографії з історії поляків України зазначеного періоду.

         Висвітлено питання становлення, формування та еволюцію органів політичної цензури у Радянській Україні у 1920 - 1930-х рр, їх місце у системі політичного нагляду. Досліджено створення та розвиток єдиного органу ідеологічного контролю в Україні - Головного управління у справах літератури та видавництв. Проаналізовано його зв'язок з вищим державно-партійним керівництвом республіки й органами безпеки. Значну увагу приділено формам, методам і принципам цензурування. Розкрито процес проходження друкованих творів всіх етапів цензурного механізму. Досліджено роль Головліту України спільно зі спеціальними цензурними органами у контролі за театральним і кіно-мистецтвом. Показано вплив політичної цензури на культуру України 1920 - 1930-х рр. Визначено критерії оцінювання "ідеологічно-шкідливої" літератури та творів мистецтва, навішування на письменників і митців політичних ярликів, вироблення стереотипів "пролетарської культури". Проаналізовано шляхи формування нового масового радянського світогляду та його вплив на населення України.

         Проаналізовано краєзнавчий рух на Правобережній Україні 1920-х років - початку XXI ст., процес його інституціоналізації, роль Українського комітету краєзнавства в організаційно-методичному забезпеченні краєзнавства. Встановлено причини репресій, занепаду краєзнавчого руху в 1930-ті - на початку 1950-х рр., наслідки й уроки. Охарактеризовано поетапне з середини 1950-х рр. його відродження, каталізувальну роль багаторічної роботи над історією міст і сіл Української РСР, створеної у 1990 р. Всеукраїнської спілки краєзнавців на організаційне оформлення краєзнавчого руху доби незалежності України, посилення зв'язків з західною українською діаспорою стосовно питання історико-краєзнавчого вивчення макрорегіону. Висвітлено роль держави у стимулюванні краєзнавчого руху, його основні тенденції, проблеми. Сформульовано теоретичні положення, узагальнення, висновки, пропозиції.

         Зазначено, що традиційне народне мистецтво з характерним орнаменталізмом, універсальним законом форми і простору, що поєдналось у комплексному вирішенні художнього оформлення українських авангардових книжок та журналів 1920-30-х років з лаконічними "металевими" схемами, стало основою новітнього дизайну.