Соціальна політика сучасної держави

         Комплексно досліджено політику радянської влади у Криму щодо Російської Православної Церкви (РПЦ) в 1921-1929 рр., що дозволило глибше вивчити форми та методи впливу більшовицької держави на тенденції розвитку суспільно-політичного та релігійного життя цього періоду. Досліджено сутність релігійної політики Радянської держави щодо РПЦ, визначено фактори, що впливали на її формування та еволюцію, визначено та досліджено створені для її проведення адміністративні, партійні та громадські органи, розглянуто методи їх роботи. Проаналізовано масив документів щодо участі партійних і державних органів у процесі нищення РПЦ, релігійного життя та світогляду. Надано загальну характеристику стосунків радянської держави та РПЦ в Криму в означений період, підсумовано результати проведення адміністративними органами республіки антирелігійної політики радянської держави.

         Наведено результати дослідження партійно-державної політики щодо релігії, релігійних інституцій та віруючих в Україні впродовж 1940 - 1960-х рр. Обгрунтовано теоретико-методологічні засади вивчення природи, характеру та напрямків еволюції цієї політики. З'ясовано зміст, взаємозв'язок внутрішньої та зовнішньої спричиненості, а також взаємодію об'єктивних і суб'єктивних чинників, які визначали параметри цієї політики на кожному з етапів її реалізації та стосовно кожного з об'єктів цієї політики. Визначено загальне й особливе у здійсненні партійно-радянської церковної політики в СССР та в Україні зокрема. З'ясовано суть впливу наслідків дослідженої політики на релігійно-суспільний і релігійно-інституційний розвиток у незалежній Україні, соціальну активність об'єднань віруюючих, стан міжконфесійних і внутрішньоконфесійних, а також державно-церковних відносин.

         Проблеми соціально-економічного і культурного розвитку УСРР 20-х - середини 30-х років досліджуються у контексті національної політики радянської держави. Аналізується комплекс найважливіших питань цієї багатопланової теми: становлення української радянської державності, її політико-правові, номенклатурно-партійні важелі та культурні чинники, роль і місце інтелігенції в "новому курсі", альтернативні шляхи економічного і культурного розвитку України, історичне призначення політики українізації, процес формування єдиного "народногосподарського простору", особливості управління промисловістю України, колективізація сільського господарства як засіб руйнування соціально-економічних основ "українського сепаратизму", соціально-демографічні та національні наслідки соціалістичної реконструкції, українське питання у філософії "культурного стрибка", централізація та уніфікація культурного життя, процес нівелювання культури національних меншин. Розглядаючи національно-державний, соціально-економічний і культурний розвиток УСРР в його суперечностях, автор висвітлює ряд дискусійних питань та історіографічних проблем.

         Проведено дослідження соціально-демографічних процесів у Донбасі в 1943 - 1955 рр. На підставі аналізу даних поточної статистики населення регіону та України загалом, матеріалів опублікованих статистичних збірок і результатів найближчих переписів населення (1939, 1959 рр.) показано зміни в чисельності населення регіону на час визволення від окупації у порівнянні з довоєнним періодом. Відзначено високу інтенсивність заселення Донбасу, досліджено міграційну специфіку регіону. На підставі вивчення статистичних джерел і відповідних документів партійних і радянських органів розглянуто міграційні потоки не лише за місцем виходу, прибуття, а й сформованих під впливом державних механізмів - трудові та учбові мобілізації, оргнабір, сільськогосподарські переселення, демобілізація, репатріація. Показано позитивний вплив міграції на прискорення процесів відбудови промисловості та сільського господарства. Охарактеризовано роль таких найбільш характерних для післявоєнного періоду міграцій як демобілізація та репатріація, що суттєво поповнили населення Донбасу та його трудовий потенціал. Проаналізовано особливості воєнного та повоєнного заселення регіону у контексті вивчення найсуттєвіших відбудовчих процесів, за грандіозними успіхами яких часто ігнорувались людські інтереси та доля окремих осіб.

         Розглянуто проблеми реалізації культурної політики радянської держави в українських селах у кінці 1920 - 1930-х рр. Показано, що з метою створення сильної економіки, орієнтованої перш за все на обслуговування воєнно-промислового комплексу, держава вжила рішучих заходів по боротьбі з неписьменністю та щодо розвитку освіти та культури. Відзначено тоталітарний характер управління культурною діяльністю та пріоритетний вплив комуністичної ідеології на духовне життя українського народу. Доведено, що тотальний контроль над усіма сферами суспільної діяльності, інтенсивний терор та репресії, а також жорсткі антирелігійні кампанії призвели до духовного спустошення українських селян і занепаду загальнолюдських цінностей в їх свідомості.

         Аналізується комплекс аспектів антикатолицької політики радянської держави періоду 20-30-х років XX ст. Досліджується специфіка реалізації засад одержавленого атеїзму стосовно Римо-католицької церкви (РКЦ) на терені підрадянської України. Розкривається роль партійно-державного апарату і спецслужб у здійсненні антикатолицьких заходів. Висвітлюються проблеми національної ідентифікації католиків. Прослідковується залежність ставлення держави до РКЦ від процесів формування тоталітарного режиму.

         Узагальнено та проаналізовано нормативно-правові акти, постанови партійних органів, які визначали основні принципи контролю та регламентації з боку держави діяльності релігійних організацій в Криму в 1940 - 1960 рр. Аргументовано прийняття низки інструкцій, що санкціонували протиправні дії влади, визначено новий правовий статус Російської православної церкви (РЦП), простежено хід виконання цих документів. Досліджено й узагальнено форми та методи діяльності партійних організацій, державних органів стосовно антирелігійної роботи, яка фактично перетворилась у боротьбу з релігійними організаціями. Висвітлено особливості антирелігійної роботи в Криму, зокрема обгрунтовано тезу, що вона проводилась за умов діяльності різних релігійних конфесій та багатонаціонального складу населення півострова. Простежено генезис діяльності нового інституту державної влади - Ради у справах РПЦ при Раді Міністрів СРСР та її підрозділу - уповноваженого Ради по Кримській області. Проведено періодизацію основних етапів руйнації релігійних організацій у Криму. Установлено основні напрямки боротьби з ними: економічні утиски духовенства; знищення матеріальної бази конфесій; розкольницьку діяльність серед духовенства та віруючих; постійні переслідування церковнослужителів та репресії серед них. Узагальнено та викладено характеристику трагічних наслідків закриття та знищення православних храмів, монастирів, пам'ятників архітектури зазначеного періоду в Криму.

         Розглянуто питання соціальної функції української держави в широкому та вузькому значенні, еволюцію її розвитку, місце серед інших напрямків діяльності держави. Визначено зміст поняття "соціальний захист", наведено класифікацію функцій держави. Конкретизовано суть понять "соціальний захист", "соціальне забезпечення", "соціальна допомога", "соціальне страхування". Доведено, що соціальне забезпечення є частиною соціального захисту, а соціальне страхування та соціальна допомога - формами соціального забезпечення. Розроблено класифікацію державних органів, які здійснюють соціальну діяльність. Виконано аксіологічний аналіз реального стану соціальної функції у вузькому її розумінні. Запропоновано систему принципів соціального захисту, внесено пропозиції щодо їх нормативного закріплення.