|
На данном сайте собрана коллекция ссылкок на документы: аналитические статьи, рефераты, книги, ГОСТЫ, авторефераты диссертаций, статистичесткие данные, маркетинговые исследования, бизнес-планы...
|
Смотрите также: Функціональний стан печінки і нирок у хворих з важкою крововтратою при різних варіантах інтенсивної терапії Розглянуто найбільш оптимальний варіант інтенсивної терапії у хворих з гастродуоденальними кровотечами. Досліджено функціональний стан печінки і нирок, кровотік у печінці у 124 прооперованих хворих з підгострою важкою крововтратою. Обстеження хворих проведено за допомогою загальноклінічних, біохімічних, інструментальних та статистичних методів. Проаналізовано вплив різних варіантів інтенсивної терапії на функціональний стан печінки і нирок. Доведено, що найбільш оптимальним є інфузійно-трансфузійна терапія (ІТТ) із застосуванням перфторану як компонента замісної ІТТ через усування тривалої лабораторно встановлюваної дисфункції печінки і неолігуричної ниркової недостатності в постгеморагічному періоді. Відзначено, що включення стабізолу до складу замісної ІТТ для корекції дефіциту ОЦК у разі підгострої важкої крововтрати доцільне через скорочення тривалості дисфункції печінки і неолігуричної ниркової недостатності в постгеморагічному періоді. Гемостаз, реологічні властивості еритроцитів та стан ендотеліоцитів при різних варіантах інтенсивної терапії тяжкої черепно-мозкової травми та корекція їх порушень (клініко-експериментальне дослідження) Уперше за результатами дослідження на щурах з експериментальною моделлю тяжкої черепно-мозкової травми (ТЧМТ) вивчено стан гемомікроциркуляторного русла головного мозку за різних варіантів інтенсивної терапії, доведено безпеку й ефективність їх застосування. Підтверджено головну роль ураження гемомікроциркуляторного русла з дисфункцією ендотелію у патогенезі ТЧМТ, що призводить до порушення гематоенцефалічного бар'єру та дисемінованого згортання крові. Уперше в клініці інтенсивної терапії хворих з ТЧМТ застосовано методику модифікованої протинабрякової терапії сумісно з перфтораном. Оптимізація інтенсивної терапії хворих з гострими інгаляційними отруєннями мастиками-гідроізолянтами (клініко-експериментальне дослідження) Проаналізовано механізми токсичної дії мастиками-гідроізолянтами (МГ) за інгаляційного впливу на організм, методи диференційованої інтенсивної терапії хворих з гострими інгаляційнми отруєннями МГ залежно від стадії отруєнння. Висвітлено результати клініко-експериментального дослідження токсичних властивостей МГ, визначено їх хімічний склад та токсичність парів. Розглянуто перебіг гострих інгаляційних отруєнь МГ в клініці та в експерименті на щурах. Запропоновано комплекс першочергових заходів інтенсивної терапії. Досліджено вплив методів гемодіалізу з ультрафільтрацією та провокаційної гіперосмолярної діареї з елементами сорбції на стан хворих з гострими інгаляційними отруєннями МГ важкого ступеня. Розроблено показання до диференційованого призначення гемодіалізу з ультрафільтрацією та провокаційної гіперосмолярної діареї з елементами сорбції у комплексі інтенсивної терапії хворих з гострими інгаляційними отруєннями МГ важкого ступеня. Стан гемодинаміки, обміну біогенних амінів та функції нирок при різних варіантах інтенсивної терапії гострого періоду опікової хвороби Дисертацію присвячено оцінці та вибору найбільш доцільного варіанта інтенсивної терапії (ІТ) у тяжких опікових хворих у гострому періоді опікової хвороби. Для вивчення механізмів розвитку опікового шоку й опікової токсемії, визначення найбільш оптимальної програми ІТ обстежено 98 хворих у гострому періоді тяжкої опікової хвороби. Перша група - 61 хворий, яким зроблено стандартну ІТ з використанням сольових збалансованих розчинів, колоїдів і препаратів крові, друга група - 23 хворих, котрим перфторан було введено одноразово в дозі 5 - 7 мл/кг, і третя група - 14 хворих, що одержували перфторан як компонент ІТ дворазово в дозі 2,5 - 3,5 мл/кг на одне введення. Вивчено вплив різних варіантів ІТ на системи біогенних амінів, гемодинаміку та функцію нирок. Встановлено, що найбільш оптимальним варіантом ІТ є терапія з використанням негемоглобінового переносника кисню - перфторану, введеного дворазово (2,5 - 3,5 мл/кг на одне введення), що підсилило стрес-лімітувальні процеси у симпатико-адреналовій системі та зберегло її резерви. Збільшення активності серотонінергічної системи у разі зменшення збудження гістамінореактивної системи сприяло формуванню помірно гіпердинамічного типу кровообігу енергоекономним гетерометричним механізмом компенсації, що запобігає розвитку преренальної ниркової недостатності у стадіях опікового шоку та гострої опікової токсемії. Ранні рецидивні кровотечі у хворих на виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки Наведено результати комплексного клінічного, лабораторного обстеження 140 хворих з виразковими кровотечами (1998 - 2000 рр.). Проаналізовано 1971 історію хвороби пацієнтів з гострими шлунково-кишковими кровотечами (1989 - 1997 рр.). Визначено цінність клініко-ендоскопічних факторів ризику раннього рецидиву кровотечі (РРК) та уточнено класифікацію його ступеня. У обстежених хворих виявлено істотні зсуви клітинних та гуморальних факторів імунітету, максимально виражених у випадку РРК. Ступінь їх вираженості корелював зі ступенем хелікобактеріозу та тяжкістю крововтрати. У зоні шлунково-кишкових виразок у разі первинних і рецидивних кровотеч виявлено активацію гемокоагулюючих і фібринолітичних властивостей слизової оболонки. Під час проведення індивідуальної програми профілактики РРК частота рецидивів достовірно знижувалась - у групі хворих з абсолютним ризиком в 3,5 разів з відносним - у 5,2 разів на віджміну від групи без профілактики РРК. Раннє ентеральне харчування, як компонент інтенсивної терапії у постраждалих з тяжкою політравмою Розроблено нові підходи до інтенсивної терапії у постраждалих з тяжкою політравмою з метою покращання результатів їх лікування. Наведено результати перебігу посттравматичного періоду, а також ефективності проведеної терапії у 88-ми постраждалих з тяжкою політравмою. Показано, що застосування раннього ентерального харчування у важкотравмованих дає змогу зменшити частоту розвитку тяжких форм стресорних ушкоджень слизової оболонки гастро-інтестинального тракту, а також знизити частоту шлунково-кишкових кровотеч. Установлено, що раннє ентеральне харчування у зазначених пацієнтів дає змогу запобігти розвитку у травмованих імуносупресії, що призводить до вірогідного зниження частоти розвитку нозокоміальних інфекцій у посттравматичному періоді. Показано, що використання зазначеного харчування сприяє зменшенню частоти розвитку синдрому поліорганної недостатності (25,5 % у порівнянні з 63,3 %), скороченню термінів проведення штучної вентиляції легень (159,1 діб проти 216,6 год), зниженню часу перебування постраждалих у віддаленні інтенсивної терапії (12,7 проти 21,4), а також зменшило рівень летальності важкотравмованих (32,2 % проти 53,3 %). Прогнозування, профілактика та корекція дихальних розладів у хворих з гастродуоденальними кровотечами Розглянуто проблеми розробки тактики лікування та вибору терміну оперативного втручання щодо хворих з гастродуоденальними кровотечами, зважаючи на ризик виникнення післяопераційної пневмонії на грунті розладів сурфактантної системи легень. На засадах використання замісної терапії з застосуванням екзогенного сурфактанту розроблено новий напрямок лікування дихальних розладів, пов'язаних з гастродуоденальними кровотечами. Встановлено, що у випадку таких кровотеч у хворих відбуваються значні порушення стану сурфактантної системи легень, які проявляються у вигляді збільшення статичного поверхневого натягу конденсату вологи видихуваного повітря. Доведено ефективність інгаляційного застосування препарату сурфактанта "Сукрим" з метою створення достатньої концентарції екзогенного аналогу до відновлення кількісного та якісного складу ендогенного сурфактанту. Запропоновано спосіб прогнозування розладів сурфактантної системи легень у випадку гастродуоденальних кровотеч. Патогенетичне обгрунтування принципів інтенсивної терапії у хворих, що перебувають у критичних станах різного генезу Встановлено, що послідовність формування множинних органних/системних дисфункцій у разі критичних станах (КС) різного генезу обумовлена характером етіологічного фактору і первинно ураженим органом. Підтверджено дані літератури про універсальність механізмів розвитку порушень функцій органів і систем, незалежно від причини, що викликала КС. Запропоновано розглядати КС різного генезу як особливу хворобу III рівня абстракції, прийнятої в патофізіології. На підставі одержаних даних клініко-лабораторних та морфологічних досліджень в рамках концепції хвороби КС сформульовано основні принципи інтенсивної терапії. Зазначено, що дотримання принципу органопротективності в інтенсивній терапії у хворих в КС різного генезу дозволили знизити ступінь абсолютного ризику летального результату у разі фульмінантної печінкової недостатності на 24,6 %; у хворих з синдромом гострого ушкодження легенів зменшити частоту розвитку гострого респіраторного дистрес-синдрому на 52,4 %; у пацієнтів з гнійно-деструктивними захворюваннями легенів і плеври скоротити тривалість лікування в стаціонарі. З'ясування особливостей патогенезу опікового шоку та оптимізація його інтенсивної терапії у дітей (експериментально-клінічне дослідження) Вперше визначено зміни морфометричних параметрів альвеолярних макрофагів і рівень цитокінів крові та бронхіального секрету. Встановлено, що термічна травма тяжкого й вкрай тяжкого ступеня супроводжується поліфункціональними порушеннями, вираженим метаболічним дисбалансом і гіпоксичною дизоксією у всіх потерпілих, особливо у дітей раннього віку. Зазначено, що у хворих із вчасно проведеними адекватними протишоковими заходами морфометричні зміни лімфоцитів носили менш виражений характер, ніж у потерпілих з неусунутим опіковим шоком, але не відновлювалися в найближчому періоді. Відзначено, що рівень тканевої гіпоксії та порушення гомеостазу визначають відповідні підходи до програми диференційованої невідкладної допомоги й інтенсивної терапії, що дозволило знизити летальність.
|