Трансцендентальні та культурологічні виміри феномену української ікони: Автореф. дис... д-ра філософ. наук: 17.00.01 [Електронний ресурс] / І.А. Федь; Держ. акад. керів. кадрів культури і мист.ц. — К., 2006. — 32 с. — укp.
Проведено обробку іконографічних правильників за методом математичної ст.тист.ки у контекст. українського розуміння святост.. Проаналізовано концепції Г.Сковороди, Й.Гете, К.Юнга, в яких ікона пост.є як типовий "післяписемний" твір, омріяний ідеал мист.цтва. Значну увагу приділено східній парадигмі тлумачення ікони як репрезентанта "досконалої людини" з використ.нням методології неоконфукціанст.а для аналізу суті української ікони. Уперше в Українській культурології й ест.тиці сист.матизовано досвід українських і зарубіжних науковців, вивчено іст.ричну традицію та сучасний ст.н з метою з'ясування філософсько-ест.тичного виміру іконографії. Досліджено практику розвитку сучасної культури, її національних особливост.й.

1. Осмислення античними філософами поняття про буття.
2. Суспільст.о, його зрівняння з організмом.
3. Проблема суспільно буття та суспільного пізнання в сист.мі цінност.й.
4. Співвідношення свободи та відповідальност..
Література.

         Розглянуто релігієзнавчу спадщину подвижників українського національного відродження початку ХХ ст. М.Грушевського, В.Липинського, О.Лотоцького, А.Річинського, М.Шаповала як осібне явище в іст.рії вітчизняного вчення про релігію. З'ясовано спільніст. та відмінніст. концептуальних положень вчених і мислителів про сутніст. та функціональніст. релігії, її взаємодію з такими сферами суспільного буття, як соціальне життя, культура, політика, нація, а також проаналізовано їх погляди на церкву й секту, як типи релігійної організації.

IПочаток українського культурного відродження.
II.Перші спроби написання іст.рії українського народу.
III.Політична ситуація у світі в 40-х роках XIX ст.
IV.Кирило-Мефодіївське товарист.о.
V.“Руська трійця”.
VI.Значення культурного відродження початку XIX ст. в іст.рії українського народу.

         Автор розробив нові концептуальні парадигми осмислення складних та суперечливих етнонаціональних відносин, виходячи з тлумачення феномена етносу як культурної спільноти людей, детермінованої способом їх буття. Парадигмальна субст.нтивація категорії буття "знімає" одност.ронніст. тлумачення етносу як біологічного або соціального явища та логічно пояснює взаємозв'язок цих двох ст.рін природи людини в іст.ричному пост.пі цивілізації. Обгрунтовано детермінантну "важливіст." буття певного народу в етногенезі, що дало змогу показати іст.рію пост.пу людст.а як результат хаотичного накладання асиметричних тенденцій на противагу розумінню іст.рії як лінійного прогресу. Детально проаналізовано як етногенетичну реальніст. досвід людської життєдіяльност., який разом з національною ідеєю, етнічною ментальніст. тощо є детермінантою ст.новлення та буття всіх націй.

         Прост.жено духовну спорідненіст. між західноєвропейським та українським романтизмом. Проаналізовано національну специфіку українського романтизму, окреслену україноцентризмом творчої спадщини П.Куліша та М.Кост.марова. Визначено коло проблем, пов'язаних з етнічною самост.йніст. українського народу, його існуванням, народніст., національною мовою, культурою, необхідніст. державотворення, здобуття незалежност.. З'ясовано сутніст. філософії хуторянст.а П.Куліша. Розкрито головні засади іст.ріософської концепції М.Кост.марова. Висвітлено актуальніст. і значиміст. філософських ідей предст.вників українського романтизму для сучасної практики державотворення, національного відродження й утвердження духовност. в українському суспільст.і. Обгрунтовано необхідніст. нового відкриття українського минулого.

         На базі тематизації теоретичної дисципліни - філософії права, визначення її предмета, методу, ст.тусу, ціннісно-світоглядних орієнтирів, здійснено комплексне філософське осмислення феномену права крізь призму категорії "правова реальніст.", що дозволяє подати право як особливий світ і спосіб людського буття. На підст.ві аналізу переваг і недоліків різних способів осмислення права (позитивізм, об'єктивізм, суб'єктивізм, інтерсуб'єктивніст.) і соціокультурного контекст. їх заст.сування запропоновано концепцію правової реальност. в єдност. онтологічного, антропологічного й аксіологічного аспектів, яка орієтується на розкриття гуманіст.чного смислу права. Обгрунтовано поняття правового суспільст.а як орієнтира реформування правових сист.м у пост.оталітарних суспільст.ах.

         Виділено ідеї, які складають основу концепції буття людини як буття можливост.й. Обгрунтовано взаємозв'язок можливост. та дійсност. як закономірност. ст.новлення та розвитку буття людини. Запропоновано класифікацію факторів реалізації можливост.й. Розкрито взаємозв'язок можливост.й і форм буття людини. Досліджено особливост. реалізації можливост.й особист.ст. на різних етапах суспільного розвитку. Виявлено фактори соціального середовища, які обумовлюють буття людини як буття можливост.й, визначено детермінанти оптимізації взаємозв'язку можливост.й та дійсност. у бутті людини за умов трансформації українського суспільст.а.

         Досліджено теорії ст.совно філософії у художніків украінського авангарду початку XX ст., відображені у текст.х його найбільш яскравих предст.вників. Увагу приділено маловивченим поглядам художників-теоретиків українського аванграду, які відіграли провідну роль у формуванні авангардного мист.цтва та його теорії в Україні. Розглянуто філософські категорії, наявні в теорії художників України на початку XX ст. Увагу приділено предст.вникам одеського регіону. Запропоновано розглядати філософсько-культурологічні пошуки та художню критику митців українського авангарду як цілісну сист.му мислення, яка наділена власними характерними особливост.ми та має значний вплив на розвиток сучасної художньої культури та філософії. Проаналізовано текст. художників-теоретиків українського авангарду, на його підст.ві сист.матизовано філософські погляди предст.вників авангарду в Україні, вст.новлено їх унікальніст. і безпосередній зв'язок між західним інтуїтивізмом і психологізмом та російським космізмом і езотеризмом з національним менталітетом митців українського авангарду, виявити соціально-філософські коріння дест.уктивізму й еклектизму в їх філософських концепціях, вперше чітко визначити традиційні та новаторські тенденції у художній критиці Одеси на початку XX ст. На підст.ві дослідження текст.в художників-теоретиків сформульовано парадигму нової художньої критики в регіональному аспекті (Одеса).