Виділено ідеї, які складають основу концепції буття людини як буття можливостей. Обгрунтовано взаємозв'язок можливості та дійсності як закономірності становлення та розвитку буття людини. Запропоновано класифікацію факторів реалізації можливостей. Розкрито взаємозв'язок можливостей і форм буття людини. Досліджено особливості реалізації можливостей особистості на різних етапах суспільного розвитку. Виявлено фактори соціального середовища, які обумовлюють буття людини як буття можливостей, визначено детермінанти оптимізації взаємозв'язку можливостей та дійсності у бутті людини за умов трансформації українського суспільства.

         Розкрито концептуальні засади основних підходів до визначення поняття ідентичності в сучасній соціальній теорії. Запропоновано філософсько-методологічну концепцію поняття культурної ідентичності, визначено культурну ідентичність як поняття культурного "Я", що виникає завдяки акту рефлексії, спрямованого на пізнання первинних смислів культури, онтологічного підгрунтя існування культури, її центрального ядра або прафеномену. Доведено, що становлення структур культурної ідентичності пов'язано зі здійсненням культури, її актуалізації у вигляді різноманітних артефактів дослідження ідентичності. Розкрито гносеологічні засади та визначено евристично-методологічний потенціал концепту "фаустівської культури", досліджено фундаментальні моделі культурної ідентичності в межах смислового та цінного простору "фаустівського" - західноєвропейського - культурного типу.

         Проаналізовано метафізичне коріння відчуття та сприйняття людини з її схильністю до суб'єктивізму, прагнення побачити внутрішню нескінченність у персональних суб'єктивних переживаннях. Обгрунтовано унікальну індивідуальність персонального соматичного буття, яке визначається як результат самоздійснення людини в амбівалентності відчутих і пережитих екзистенційних ситуацій. Розглянуто соматичне буття як результат проникнення в тілесність чистих мисленнєвих конструкцій екзистенціалів, які переживаються людиною. Показано, що соматичне буття є станом людини, який реалізується в процесі проживання життя та переживання почуттів і проявляється у персонально-відчуваних екзистенціалах, зокрема, страху, сорому, радості, які проявляються у задоволенні та стражданні. Зауважено, що соматичне буття людини створює нову онтологічну ситуацію, в якій бажання бути реалізується шляхом задоволення певних тілесних потреб, але не збігається з життям організму. Запропоновано тезу, що людина знаходить себе у світі не як думка, а як персона, якій необхідно жити та бути, а тому соматичність - це не є натуральна речовинність, а феноментальна тілесність, наповнена екзистенціальними модусами, завдяки яким людина проживає та переживає життєві ситуації. У екзистенціально-антропологічному ракурсі персональне соматичне буття набуває нових властивостей і характеристик, які повніше відображають багатоваріантність проявів людяного в людині.

         Наведено результати філософсько-методологічного дослідження історичних тенденцій становлення та розвитку сучасного екологічного світогляду, процесу його трансформації під впливом екобіотичних чинників. Розглянуто зміст нової парадигми - екобіотичної на підставі методологічних засад системності, глобалізації, синергетики, соціокультурної детермінації, самовідновлення та розвитку духовно-практичного відношення "природа - соціум - людина". З метою адекватного осмислення синтезу природничого, соціального та людського, а також сутності та способів його відображення проаналізовано нові ідеї у філософії науки, репрезентовані екобіоетикою. Розкрито основні філософсько-методологічні засади формування екобіоетичного світогляду, відповідної свідомості та діяльності, які формуються за допомогою екобіоетичної освіти й екобіоетичного виховання.

         Розглянуто еволюцію природничо-наукових аспектів цивілізаційних досліджень в історичному та філософсько-історичному пізнанні. Виділено провідні парадигми, у рамках яких розвивались уявлення про взаємодію природи та цивілізацій. Визначено, що зміна природничо-наукової картини світу неминуче веде до зміни уявлень про цивілізаційний процес та методології вивчення взаємодії природи та цивілізацій. Підкреслено, що теоретико-методологічною основою сучасної екологізації історичного та філософсько-історичного пізнання є вчення про біосферу та ноосферу В.І.Вернадського.

          Дисертацію присвячено філософсько-культурологічному аналізу проблеми становлення особистості в системі "індивід-суспільство". Розроблена цілісна концепція становлення особистості в органічному взаємозв'язку в ньому індивідуальності особистості, її самореалізації та смисложиттєвих засад в системі "індивід-суспільство". Встановлено, що становлення особистості є вузловим елементом її життєдіяльності, а тому фундаментальною проблемою соціально-філософського знання. Дана характеристика методологічних засад взаємовідносин "індивід-суспільство" в соціальній філософії, основних принципів становлення особистості, його головних соціальних детермінант. Досліджено становлення особистості в умовах сучасних цивілізаційних процесів.

         Розкрито зміст та особливості трансформаційних процесів у сучасній медицині та охороні здоров'я як процес зміни парадигм їх існування та розвитку. Наведено теоретичне обгрунтування історичних тенденцій становлення та розвитку у сучасній медичній науці нових парадигм: "здоров'я людини" та "етична спрямованість діяльності", а також аналіз їх місця та ролі у трансформації сучасної медицини і охорони здоров'я. Розглянуто зміст нових парадигм, що базуються на методологічних засадах системності, соціокультурній детермінації, самоздійсненні та розвитку людини у людському бутті, як противаги пануючим сьогодні парадигмам "хвороба людини" та "теоретична спрямованість діяльності". З метою адекватного осмислення синтезу біологічного, соціального та духовного в людині, а також сутності та способів його відображення до філософії науки залучаються нові ідеї, які репрезентовано у валеософії, біоетиці.

         Досліджено суть і специфіку соціального управління й особистісного самоврядування. З'ясовано проблеми їх взаємодії та шляхи вирішення. Розкрито безперспективність використання силового соціального управління та згубність розповсюдженого лінійного уявлення про нього. Запропоновано й обгрунтовано нову конфігурацію соціального управління, яка базується на філософії ненасильства. Обгрунтовано, що особистісне самоврядування є основою саморозвитку особистості. У такому контексті запропоновано та проаналізовано нову парадигму людини Homo villicus (людини управляючої). Подано історичний і логічний аналіз проблем взаємодії соціального управління та особистісного самоврядування. Обгрунтовано теоретичні положення автоантропосоціоекономіки як нового управлінського синтезу. Проведено змістовий та історичний аналіз суспільного самоврядування та доведено, що воно є вищою формою управління, за якої соціальне управління та особистісне самоврядування знаходить благодійний розвиток.

         Комплексно досліджено питання політико-правового забезпечення життєдіяльності етнонаціональних меншин у сучасній Україні. Розглянуто певні концептуальні підходи зарубіжних і вітчизняних політологів і правознавців до аналізу проблеми захисту прав національних меншин, з'ясування суті поняття "етнонаціональна меншина". Досліджено основні етапи, особливості формування й еволюції вітчизняної нормативно-правової системи захисту та гарантування прав етнонаціональних меншин, їх конституційно-правового статусу, організаційно-правових форм інституціалізації, базуючись на головних принципах і положеннях міжнародного права. Проаналізовано новітні тенденції в міжнародному законодавстві та головні проблеми українського законодавства у сфері захисту прав національних меншин, різні механізми їх реалізації. Увагу приділено провідній ролі держави та її інститутів як інтегрувального фактора забезпечення даних прав у суспільстві перехідного типу. Розглянуто конституційно-правові аспекти забезпечення прав етнічних спільнот на національно-культурну автономію та політичне представництво в органах влади. Визначено об'єктивні передумови й основні політико-правові механізми гарантування належного представництва національних меншин в органах влади та місцевого самоврядування. Доведено необхідність подальшого зміцнення політико-правових засад захисту та забезпечення прав національних меншин у контексті формування ефективної системи суспільно-державного регулювання етнополітичних процесів і міжнаціональної взаємодії.