Здійснено історико-філософський аналіз етико-правового вчення П.Д.Юркевича у контексті науково-теоретичного осмислення проблеми співвідношення категорій моралі та права. В антрополого-екзистенційному аспекті розглянуто ідею моральної свідомості людини. Досліджено поняття серця та любові як бази моральних взаємовідносин у суспільстві. З'ясовано роль моральних законів та значення права у системі моральних ідей суспільства. Проаналізовано ідею справедливості як основу концепту морально-правових відносин. З'ясовано критерії розмежування моралі та права у контексті концепції природного права. Розкрито суть тези про взаємозв'язок, взаємовплив і взаємообгрунтування категорій моралі та права у філософії П.Д.Юркевича.

         Досліджено питання соціально-філософского аналізу ділового спілкування як відносно самостійного явища громадського життя. Значну увагу приділено зівставленню спілкування та ділового спілкування у контексті категорій загального й особливого, що дозволяє виявити якісні характеристики й особливості функціональної спрямованості ділового спілкування. Представлено ділове спілкування у своїй якісній визначеності. Виявлено характерні риси, що дозволяють інтерпретувати його як факт історичних змін соціальної дійсності, культурних і цивілізаційних перетворень, які відбуваються у суспільстві, як модифікацію спілкування й одиницю видового різноманіття у системі соціальної взаємодії. Розглянуто аспект ділового спілкування як феномену соціальної дійсності та його системотвірні детермінанти, серед яких визначено морально-етичну імперативність, знаково-символічне поле та координати динаміки (конфлікт, співробітництво).

         Дисертація присвячена проблемі цілісності філософського світосприйняття в інтерпретації П.Юркевича. На основі аналізу творчої спадщини П.Юркевича виявлено характерні риси його концепції філософії. Встановлено, що особливе становище філософії як деякої синтетичної форми духовної діяльності розглядається П.Юркевичем у плані посередництва між наукою і релігією, між науково-теоретичним пізнанням світу і релігійно-ціннісним його осягненням. Цілісність філософського світосприйняття проявляється в тому, що воно не будується на нерозв'язних антиноміях чи антагонізмах, а виходить з глибинної спорідненості всього існуючого, несуперечливості і взаємодоповнюваності пізнавальних можливостей людини, постає єдністю філософування і життя.

         Досліджено екзистенціальні ідеї у філософсько-літературній творчості В.Винниченка у контексті європейської соціальної філософії. Виокремлено основні підходи до розв'язання проблеми. Виявлено філософсько-антропологічні феномени у творчості В.Винниченка, їх розглянуто у контексті екзистенціального вчення української та світової соціальної філософії. Проаналізовано національно-екзистенційні пошуки у філософсько-літературній спадщині філософа. Здійснено історико-філософський порівняльний аналіз екзистенційного вчення В.Винниченка та Ж.-П.Сартра. Доведено, що філософські ідеї В.Винниченка виявляють себе у традиційній формі філософування - літературі, відповідають екзистенціально-кордоцентричному типу філософування, який є однією з домінант української світоглядно-філософської ментальності і потужним джерелом сучасної екзистенціальної філософії.

         Досліджено кореляційні зв'язки між ціннісно-нормативною системою підрозділу, ціннісними орієнтаціями військовослужбовців та конфліктністю у колективах військовослужбовців. Проведено аналіз регуляції ціннісно-нормативної системи малої соціальної групи в процесі неформальних взаємин між військовослужбовцями у військових колективах, виявлено основні протиріччя, що лежать в основі виникнення ціннісно-нормативних конфліктів у них. Визначено основні механізми регуляції неформальних взаємин ціннісно-нормативними системами та ступінь їх впливу на конфліктність у військових колективах, розроблено алгоритм діяльності офіцера щодо управління ціннісно-нормативними конфліктами в них.

         Досліджено генез концептуальних уявлень щодо правової і соціальної дежави у німецькій філософії права класичного та посткласичного періодів (XVIII - XX ст.). Встановлено, що домінуючою тенденцією даної еволюції є всебічна етизація нормативних моделей правової та соціальної держави. Акцентовано увагу на необхідності вирішення проблеми автономної та гетерономної самореалізації.

         Комплексно узагальнено спадщину українського мислителя, філософа права П. Юркевича. Сформульовано дефініціії та проаналізовано його праці, досліджено поняття, принципи, функції, методи та категорії філософсько-правового вчення мислителя. Доведено, що філософсько-правова концепція вченого є цілісною. Сисематизовано вчення П. Юркевича на підгрунті "ідеї права". З'ясовано, що змістом даного вчення є правовий універсалізм, який розглянуто у системі рефлексії понять "правильна людина", "всесвітнє громадянство", "всезагальна правомірна конституція", "досконалий юридичний лад", "закони права". Відзначено, що результати проведеного дослідження мають практичне значення для творення вітчизняної школи філософії права, розробки доктрини становлення правосвідомої особистості, громадянського суспільства, правової держави.

         Наведено результати історико-філософських досліджень з проблем співвідношення філософії та педагогіки, а також охарактеризовано два типи їх зв'язку: нормативно-проектний і взаємодоповнюваний. Визначено специфічні ознаки філософсько-педагогічної концепції як цілісної теоретичної структури, що містить у собі світоглядне, методологічне та антропологічне підгрунтя, на основі якого осмислено мету та умови розвитку "наявного" стану дитини до "належного" стану дорослої людини, згідно з відкритим у педагогічній дійсності "сущим". Філософські та педагогічні погляди П.Юркевича вперше розглянуто як єдину систему у контексті конкретних історичних обставин та біографії мислителя. З'ясовано, що єдність даної концепції зумовлена розумінням спільності завдань філософії та педагогіки, зміст яких полягає у синтезі віри й знання у "цілісній картині" буття взагалі й людського буття зокрема, важливим виміром якого є виховання та освіта. Встановлено, що специфіка методу вирішення П.Юркевичем даних завдань полягала у використанні розробленого на засадах християнської догматики "припущення сутності" людини як ключа до інтеграції сукупності фактів дослідних наук. Розкрито зміст базової складової частини філософсько-педагогічної концепції мислителя - його антропологічного вчення, що містить обгрунтування здатності людини до вільного саморозвитку й самообмеження як суто людського призначення. Проаналізовано виховні та освітні теорії філософа, змістовна єдність яких полягає у визначенні умов та окресленні простору реалізації свободи творчого становлення особистості шляхом подолання суперечностей "наявного" й "належного", "індивідуального" та "загального". Здійснено спробу актуалізації філософсько-педагогічної концепції П.Юркевича за допомогою співвіднесення її положень із сучасними проблемами реформування системи освіти, а саме - гармонійного поєднання загальнолюдських та національних цінностей у принципах осмислення мети, змісту, а також форм педагогічної діяльності.

         Досліджено проблеми соціальної філософії у творчості Ж.Марітена. Проаналізовано особливості ідей французького католицького мислителя, висвітлено його погляди щодо розуміння суспільного прогресу як поширення релігійності, а самого суспільства - як надособистості, розділеної на християн і нехристиян. Здійснено аналітичне дослідження персоналістської концепції інтегрального гуманізму томіста. Акцентовано увагу на світському характері запропонованої теорії нового християнства, виникнення якої зумовлено потребами сучасності.