Одержано нові дані про соціально-демографічні та клініко-психологічні особливості органічних депресивних розладів судинного генезу у пацієнтів пізнього віку. Уточнено роль специфічних для даного вікового періоду психогенних чинників у формуванні депресій. Показано вплив депресивних розладів на особистісні риси та якість життя хворих, розроблено ефективний комплекс лікувальних та реабілітаційних заходів. Обгрунтовано доцільність використання патогенетично обгрунтованих лікувально-реабілітаційних програм, до складу яких включено інтенсивну медикаментозну терапію, фіто- та психотерапію. Експериментально доведено, що впровадження нових способів лікування сприяє зменшенню кількості загострень, подовженню ремісій, зниженню тривалості стаціонарного лікування та поліпшенню якості життя пацієнтів.

         Обстежено 151-го пацієнта, з яких 121 - з багатовогнищевими та 30 хворих - з одновогнищевими ураженнями головного мозку судинного генезу. Всім хворим здійснено нейровізуальні обстеження (комп'ютерна томографія (КТ) та магнітно-резонансна томографія (МРТ) головного мозку), а також морфометричні дослідження. Установлено, що для багатовогнищевих уражень характерна полісиндромність. Не всі вогнища, виявлені за нейровізуальними методами (КМ і МРТ), мають клінічні прояви. Патоморфологічно за умов багатовогнищевих уражень головного мозку судинного генезу виявлено феномен звивистості ходу екстра- й інтрацеребральних артерій, а також судин мікроциркуляторного русла з формуванням множинних мікроаневризм, зон венозного повнокрів'я та ішемії, що зумовлює персистуючий набряк речовини мозку. Зівставлено клінічні, нейровізуальні та патоморфологічні зміни за повторних гострих порушень мозкового кровообігу та з'ясовано, що вогнищева неврологічна симптоматика, перебіг і виходи інфарктів головного мозку, здатність до відновлення втрачених функцій залежать від величини та локалізації вогнищ, ступеня попередніх дифузних і вогнищевих змін головного мозку.

         На підставі результатів клінічних, рентгенологічних, загальних лабораторних, мікробіологічних, імунобіохімічних і математичних досліджень виявлено особливості перебігу та діагностики туберкульозу легень у підлітків залежно від генезу захворювання. На підставі клініко-рентгенологічних і загальних лабораторних критеріїв у осіб підліткового віку вдалося встановити первинний генез захворювання в 55,3 %, а вторинний - у 60,5 % випадків. З урахуванням результатів комплексного імунологічного та біохімічного обстеження підлітків, хворих на туберкульоз легень, залежно від генезу захворювання виявлено, що специфічне запалення первинного генезу супроводжується більш глибокими імунобіохімічними змінами у порівнянні з вторинним, а імунологічні параметри дозволили підвищити ефективність діагностики первинного туберкульозу до 81,5 %, а вторинного - до 79,6 %. Встановлено, що у разі застосування комплексу біохімічних методів частота верифікації первинного туберкульозу збільшилася до 82,8 %, а вторинного - до 81,6 %. За допомогою математичного методу верифікації генезу захворювання підвищено ефективність діагностики первинного туберкульозу до 90,7 %,а вторинного - до 85,2 %.

         Дисертацію присвячено проблемі відновного лікування порушень функції III, IV, VI черепних нервів у післяопераційному періоді у хворих, оперованих з приводу артеріальних аневризм мозкових судин та у хворих, що зазнали черепно-мозкової травми. У 152 хворих виявлено особливості клінічних проявів і закономірності відновлення окорухових порушень. Запропоновано комплекс методів об'єктивізації процесів відновлення. Розроблено комплексний диференційований підхід з метою лікування даної патології з використанням медикаментозної терапії та фізіотерапевтичних методів лікування. Вперше застосовано метод ультразвукової терапії в комплексному лікуванні, що дозволило значно покращити результати лікування.

         Систематизовано погляди щодо визначальних факторів виникнення та патогенетичних механізмів артеріальної гіпертензії на тлі нефропатій неімунного генезу - первинного та вторинного хронічного пієлонефриту та діабетичної нефропатії. Подано детальну характеристику добових профілів артеріального тиску та клінічного перебігу гіпертензивного синдрому в хворих на нефропатії неімунного генезу. Досліджено стан центральної та регіонарної (ниркової та церебральної) гемодинаміки та зміни структурно-функціональних властивостей міокарда лівого шлуночка. Встановлено взаємозв'язки контрольованих ниркою гомеостатичних показників з параметрами центральної та регіонарної гемодинаміки. Виділено діагностичні, диференційні критерії та прогностичні детермінанти гіпертензивного синдрому. Встановлено значний антигіпертензивний і органопротекторний ефект тривалого застосування еналаприлу малеату, подано режими його дозування залежно від важкості артеріальної гіпертензії.

         На підставі результатів комплексного клініко-психопатологічного, патопсихологічного та нейрофізіологічного вивчення психічних порушень у дітей, що перенесли критичні стани інфекційного генеза, встановлено важливу роль критичного стану у виникненні та характері психічних порушень віддаленого періоду. Показано залежність структури психічних порушень від віку дітей та етіології патологічного процесу, що зумовив розвиток критичного стану. Виявлено найбільш специфічні психопатологічні синдроми виходу з критичного стану, описано вікові особливості психічних станів. Вивчено інтелектуальну продуктивність дітей після критичних станів, особливості пам'яті та сенсомоторних актів, вплив виявлених розладів на рівень адаптації хворих дітей. Визначено своєрідність змін та порушень функціональної активності та гемоліквородинаміки головного мозку.

         Вперше в Україні проведено оцінку функціонального стану серця у високопродуктивних тварин різних технологічних груп за допомогою спеціальних методів: тонометрії й електрокардіографії. Вперше розроблено біохімічні методи діагностики міокардіодистрофії у високопродуктивних корів, що грунтуються на визначенні активності кардіоспецифічних ізоферментів креатинкінази й лактатдегідрогенази, які посилено елімінуються в кров внаслідок порушення гістоструктури кардіоміоцитів і виходу у міжклітинний простір. Доведено, що гіперферментемія кардіоспецифічних ізоферментів та їх співвідношення з загальною активністю дає можливість експериментально обгрунтувати раціональність комплексного лікування міокардіодистрофії. Вивчено патогенез, методи діагностики та лікування гепатокардіального синдрому у високопродуктивних корів.

         Патогенетично обгрунтовано систему діагностики, прогнозування, профілактики та лікування перинатальної полісистемної патології у дітей, народжених від матерів зі звичним невиношуванням вагітності ендокринного генезу. Доведено важливу роль порушень енергетичного обміну, накопичення ексайтотоксичних амінокислот, розладів глутатіонової антиоксидантної системи, інтенсифікації спонтанної та металкаталізованої окисної модифікації білків та характеру гормонального гомеотсазу у розвитку перинатальних гіпоксичних пошкоджень у немовлят за умов звичного невиношування вагітності ендокринного генезу у їх матерів. Досліджено особливості розвитку немовлят першого року життя за даними катамнезу. Визначено роль енергетичного метаболізму, стану системи антиоксидантного захисту та процесів перекисного окиснення білків у порушенні функіонування компенсаторно-пристосувальних механізму у глибоко недоношених новонароджених гестаційного віку 30 - 32-х та 26 - 28-ми тижнів. Визначено біохімічні маркери, які мають вирішальне значення для ранньої діагностики розвитку гіпоксичних пошкоджень. Створено алгоритм встановлення фази метаболічної адаптації та прогнозування перинатальної полісистемної патології у новонароджених від матерів зі звичним невиношуванням вагітності. Науково обгрунтовано патогенетично орієнтований диференційований комплекс лікувально-профілактичних і реабілітаційних заходів для новонароджених дітей у разі звичного невиношування вагітності у матерів, експериментально підтверджено його ефективність.

         Удосконалено методи діагностики та лікування хронічної плацентарної недостатності (ХПН) у вагітних за тиреоїдної патології, базуючись на сучасних технологіях. Спостережено стан 147-ми вагітних жінок, з них 117 - з патологією щитовидної залози, у тому числі 61-а вагітна - з автоімунним тиреоїдом, 56 - з дифузним токсичним зобом, а 30 жінок - з фізіологічним перебігом вагітності. Визначено роль зміни рівнів естріолу та плацентарного лактогенезу у динаміці гестації, дисліпідемії, зростання активності перекисного окислення ліпідів і антиоксидантної системи захисту у розвитку ХРН за тиреоїдної патології. На підставі результатів доплерометричного дослідження виявлено достовірне підвищення індексів периферичного судинного опору у маткових артеріях і артеріях пуповини плода. Диференційований підхід до терапії ХПН за захворювань щитовидної залози дозволив пролонгувати вагітність з успішним результатом для плода.