ПЛАН
Вступ 3
1. Сутність поняття “матерія” 4
2. Форми буття матерії 5
3. Простір і час 6
Висновок 11
Список використаної літератури 12

Вступ 3
1. Просторово-часові властивості світу 3
2. Абсолютна і відносна концепції простору і часу 4
Висновки 7
Література 8

         Виділено ідеї, які складають основу концепції буття людини як буття можливостей. Обгрунтовано взаємозв'язок можливості та дійсності як закономірності становлення та розвитку буття людини. Запропоновано класифікацію факторів реалізації можливостей. Розкрито взаємозв'язок можливостей і форм буття людини. Досліджено особливості реалізації можливостей особистості на різних етапах суспільного розвитку. Виявлено фактори соціального середовища, які обумовлюють буття людини як буття можливостей, визначено детермінанти оптимізації взаємозв'язку можливостей та дійсності у бутті людини за умов трансформації українського суспільства.

Види матерії

         Здійснено дослідження особливостей осмислення буття як категорії релігійної філософії пізнього західноєвропейського Середньовіччя. З'ясовано принципову новизну розуміння буття мислителями пізньої середньовічної західноєвропейської філософії у порівнянні з філософами античності. Розкрито теїстичну суть релігійно-філософської онтології пізнього західноєвропейского Середньовіччя, що полягає в основоположному статусі ідеї про зумовленість буття світу буттям Бога. Розглянуто основні форми її вияву (теоцентризм, визнання унікальності місця людини як Богодухвенної істоти та храму у структурі буття) та найважливіші характеристики (передусім - телеологічність). Проаналізовано найважливіші опозиції томістської й авероїстської концепцій буття як наріжних для середньовічно західноєвропейської релігійної філософії. Показано онтологічне значення відмінностей у доказах буття Божого різними середньовічними мислителями.

1. Осмислення античними філософами поняття про буття.
2. Суспільство, його зрівняння з організмом.
3. Проблема суспільно буття та суспільного пізнання в системі цінностей.
4. Співвідношення свободи та відповідальності.
Література.

         Розкрито соціально-філософський зміст єдиного освітнього простору (ЄОП). Визначено витоки, особливості формування, сучасний стан, перспективи розвитку даного простору в Україні та в усьому світі, а також у філософському контексті висвітлено суть і особливості трансформації системи освіти України у взаємозв'язку з реалізацією політики євроінтеграції. Розвинуто інституційний підхід до вивчення ЄОП. З'ясовано, що зазначений простір - новітній соціальний субінститут у межах інституту освіти. Показано місце поняття "єдиний освітній простір" серед філософських категорій ("простір і час", "соціальний простір") та загальнонаукових термінів ("освітній простір"). Відзначено, що загальнонаукове поняття ЄОП походить від категорій "простір і час", "соціальний простір" та "соціальний час". Стверджено, що створення ЄОП на базі принципу безперервності освіти являє собою відповідь на глобальні інституційні трансформації. Установлено, що системотвірним фактором ЄОП є інтеграція системи освіти внаслідок економічної глобалізації. Засадами появи такого феномену, як ЄОП, запропоновано визначити певний рівень розвитку економіки та технологій, культури та суспільної свідомості. Зроблено висновок, що формування ЄОП має здійснюватись еволюційним шляхом, тобто як певний етап після стабілізації економіки, удосконалення сфери матеріального виробництва та становлення національної самовизначеності України.

         Автор розробив нові концептуальні парадигми осмислення складних та суперечливих етнонаціональних відносин, виходячи з тлумачення феномена етносу як культурної спільноти людей, детермінованої способом їх буття. Парадигмальна субстантивація категорії буття "знімає" односторонність тлумачення етносу як біологічного або соціального явища та логічно пояснює взаємозв'язок цих двох сторін природи людини в історичному поступі цивілізації. Обгрунтовано детермінантну "важливість" буття певного народу в етногенезі, що дало змогу показати історію поступу людства як результат хаотичного накладання асиметричних тенденцій на противагу розумінню історії як лінійного прогресу. Детально проаналізовано як етногенетичну реальність досвід людської життєдіяльності, який разом з національною ідеєю, етнічною ментальністю тощо є детермінантою становлення та буття всіх націй.

         Дисертація присвячена проблемі розвитку індивіда в соціокультурному контексті. Розглянуто поняття "соціальне буття культури" та "культура життя особистості" з використанням базових положень діалектричної методології та синергетичного підходу. Визначено, що особистісний сенс соціального буття культури зумовлений іманентним зв'язком культури і сутності людини. Запропоновано розуміння індивідуальної культури на підгрунті поняття "культура життя людини". Розглянуто основні проблеми формування суб'єктивності в системі вищої освіти. Оскільки культура органічно зв'язана з індивідуальним існуванням, доводиться, що соціальне буття культури набуває екзистенціального характеру.