Уперше в українському мист.цтвознавст.і та культурології досліджено творчу діяльніст. Національного академічного театру опери та балету України ім. Т.Г.Шевченка впродовж ост.ннього десятиліття XX ст. у контекст. іст.ричного розвитку української художньої культури. Висвітлено іст.ричну динаміку формування нових тенденцій розвитку провідного оперно-балетного театру України в його ст.вленні до традицій і ст.оренні сучасного українського репертуару. Визначено форми та напрямки інтеграції національного музично-сценічного мист.цтва в європейський і світовий культурний процес. Виявлено шляхи та проблеми взаємодії Національного академічного театру опери та балету України ім Т.Г.Шевченка з соціокультурною реальніст., а також з публікою і театральною критикою. Визначено його місце та роль у культуротворчих процесах, а також художньо-творчому житті України. Введено до наукового обігу значну кількіст. нових документальних матеріалів, що розширює предметне поле дослідження феномену сучасної української оперно-балетної культури, формування інноваційної сист.ми міжнародних взаємозв'язків і творчого взаємообміну. Доведено, що сучасне музично-театральне мист.цтво є одним з найголовніших векторних напрямків і невід'ємною складовою у процесі розвитку й утвердження національної культури незалежної України.

Вст.п 2
1. Національно-державне відродження на сучасному етапі. 3
1.1 Специфіка взаємодії культури та суспільст.а в умовах сучасного періоду 4
2. Основні тенденції розвитку сучасної української культури 6
Висновок 14
Список літератури: 15

         Розглянуто проблеми розвитку балетмейст.рського мист.цтва й утвердження українського сценічного танцю у контекст. пост.пу європейської художньої культури першої третини XX ст. На підст.ві дослідження складних процесів розвитку європейської хореографії та ст.новлення українського танцювального мист.цтва та балетного театру в ест.тико-філософському, культурологічному й іст.ричному аспектах відображено вплив на них таких напрямків художньої культури межі XIX - XX ст., як імпресіонізм та експресіонізм. Звернення до названих напрямків з погляду ст.лю як ст.уктурно-типологічної категорії мист.цтва дозволило розглянути основні ест.тичні категорії хореографічного мист.цтва - "зображальне" та "виражальне", які зумовили розвиток світового хореографічного мист.цтва та українського сценічного танцю даного періоду. На підст.ві обгрунтування поняття "ст.ль" та поглибленого аналізу танцювальної ст.уктури творів українських балетмейст.рів 1910 - 1930-х рр. виявлено внутрішні ст.леутворювальні елементи національного народного танцю - його сист.ми знакових абст.акцій.

         На підст.ві комплексного аналізу літературних джерел, архівних документів, теле-, кіно- та відеоматеріалів розглянуто режисерську діяльніст. народного артист. України В.М.Скляренка, учня Л.Курбаса, вихованця режисерського штабу "Березоля", творчіст. якого протягом півст.ліття сприяла оновленню ест.тики та художньої палітри національного драматичного та музичного театру, насамперед розвитку оперних колективів Львова, Харкова та Києва. Досліджено режисерські пошуки та здобутки митця, розглянуто ст.новлення режисури як складову української театральної культури 1920 - 1970-х рр., специфічні особливост. національного оперно-режисерського мист.цтва, лідером якого був В.М.Скляренко, втілюючи в опері ідеї та принципи Л.Курбаса. Значну увагу приділено аспектам творчої діяльност. В.М.Скляренка в Національній опері України та Київському національному драматичному театрі ім.І.Франка у контекст. іст.рії української театральної культури зазначеного періоду, що сприяли багатоаспектному розвиткові інноваційних тенденцій у драмі, опері й опереті, формуванню національних традицій у режисурі й акторській творчост., цілісного зв'язку складових синтетичної музично-специфічної дії на засадах яскравої театральност. та ст.орення нової, насиченої експресією і драматизмом сценічно-пласт.чної мови. На підст.ві мист.цтвознавчого компаративіст.ького аналізу вист.в доведено, що найвизначнішим мист.цьким досягненням В.М.Скляренка були здійснені на київській сцені пост.новки опер М.Лисенка "Тарас Бульба", "Наталка Полтавка", "Різдвяна ніч" та "Енеїда", К.Данькевича "Назар Стодоля", Г.Майбороди "Милана" і "Тарас Шевченко", С.Прокоф'єва "Війна і мир", Р.Вагнера "Лоенгрін". Досліджено режисерсько-пост.новчі та режисерсько-педагогічні принципи роботи В.М.Скляренка з акторами, диригентами, сценографами, драматургами та композиторами, а також методи втілення сучасних і класичних творів.

         Розглянуто лірницьку традицію як специфічне явище української духовної культури на ст.ку епічного й христ.янського світовідчуття з виокремленою сист.мою художньо-ст.ліст.чних закономірност.й. Висвітлено особливост. функціонування українського лірництва в процесі іст.ричного розвитку. Подано науково обгрунтовану класифікацію вербально-інтонаційної сист.ми українського репертуару, досліджено динаміку варіативних еволюцій лірницького фольклору на рівні жанрових трансформацій. Проведено сист.матизацію та оцінку лірництвознавчої літератури, вст.новлено провідні проблеми та аспекти ст.діювання лірницької традиції. На підст.ві аналізу тематичних, інтонаційно-ст.льових, виконавських, функціональних особливост.й лірницької музичної практики в Україні відновлено цілісну панораму даного явища та започатковано окрему сферу фольклорист.чної науки - лірництвознавст.о.

План
1. Цивілізація як етап розвитку культури 3
2. Особливост. розвитку архітектури і культури Греції та Риму: “порівняльний аналіз” 4
3. Гуманізм як принцип культури. Вплив реформаційного руху на подальший розвиток західноєвропейської культури 8
4. Ідея бароко в Україні. Розквіт української культури в період козацького бароко 13
5. Мист.цькі ст.лі України ХIХ-го ст.ліття 17
Література 23

         Розглянуто ст.льовий дискурс української видовищної та драматичної культури як сист.му знаків у процесі їх заст.сування у контекст. перспективи трансформацій образу Людини та Світу, що суттєво корегує емпіричні методи її вивчення та відображає філософський зміст.мист.цтва театру. Обгрунтовано концепцію органічност. та тяглост. української видовищної та драматичної культури, що заперечує наслідувально-фрагментарну модель розвитку національного сценічного мист.цтва, забезпечуючи його входження у сист.му великих ст.лів європейської культури. На підст.ві дослідження логіки формування національного ст.лю виявлено його універсальну ст.уктуру, пов'язану з утворенням концепції ігрового поліст.ліст.зму як консолідуючої суспільно-художньої ідеї, втіленої в різноманітних формах і субст.нціях. Формалізовано поняття ст.лю як матеріалізованого світовідчуття та підкреслено момент його центральност. як семіотичної мови ст.льоцентризму.

         Вперше прост.жено культуротворчу роль митця на різних етапах розвитку в фундаментальних галузях українського мист.цтва, проаналізовано його ініціативну артист.чну практику. Проаналізовано доробок О.Кошиця в галузі хорових аранжувань фольклору, проведено його зіст.влення з творами сучасників. Висвітлено унікальніст. мист.цьких концепцій та техніки Кошицевих літургійних композицій, що грунтувались на принципах давнього монодійного співу й корелювали з фольклорною ст.ліст.кою. Відзначено, що творча діяльніст. О.Кошиця піднесла імідж української культури, зміцніла її засади.

         Мета даної ст.тті – з’ясувати сутніст. політичної активност. в контекст. розвитку політичної культури.