Розроблено концепцію функціонування та впливу традицій трансформації політичних вимог (ПВ) і підтримки на стан політичної системи (ПС), зокрема в демократичних суспільствах. Доведено, що в контексті трансформаційного механізму ПС формується специфічний комплекс регуляторів - функціональна матриця-парадигма як сукупність політичних традицій (ПТ), які спрямовують функціонування ПС у найпродуктивніший спосіб і є атрибутом (атрибутивною власністю) інституціоналізованої з завершеним циклом системоутворення ПС. Визначено зміст традицій трансформації ПВ (вираження, скорочення, регулювання політичних інтересів) і підтримки, а також традицій балансу та селекції ПВ і підтримки. Розкрито зміст і функціональну сутність ПТ на рівні функціонування окремих політичних інститутів, досліджено механізм функціонування конкретних ПС.

         Досліджено процес виникнення та розвитку концепцій політичної опозиції. Визначено сутність опозиції як інституту демократичної політичної системи, умови її функціонування, види та форми. Виділено основні етапи розвитку політичної опозиції та умови її трансформацій в незалежній Україні. Виділено та охарактеризовано проблеми процесу інституціоналізації політичної опозиції в Україні. Проаналізовано світові моделі політичної опозиції, визначено перспективи становлення інституту опозиції в Україні в контексті світового досвіду та українських реалій.

         Досліджено теоретико-методичні принципи забезпечення сталості розвитку підприємств хлібопродуктового підкомплексу. Розглянуто теоретичні основи, методи оцінювання й особливості їх розвитку. Проаналізовано сучасний стан зерновиробництва, задоволення потреб населення регіону в хлібопродуктах. Оцінено його розвиток за показниками сталості на прикладі підприємств Вінниччини. Сформульовано й обгрунтовано концептуальні принципи забезпечення та здійснено прогноз перспектив стосовно сталості розвитку хлібопродуктового підкомплексу. Наведено рекомендації щодо оптимізації виробництва борошна та хліба в адміністративних районах і містах Вінниччини за критерієм сталості розвитку.

         З урахуванням надбань сучасної та зарубіжної політичної науки, на підставі аналізу джерел структуровано механізм впливу ідейно-політичного процесу на політичну систему. Обгрунтовано рівні політичної ідеології у межах політичної системи, за якої функціонування політичної свідомості на кожному рівні розвитку людства залишається незмінним. Проведено порівняльний аналіз традиційних ідейно-політичних доктрин на рівні політичних цінностей. Виділено та проаналізовано синергетичну модель взаємодії ідейно-політичного процесу на політичну систему, що дозволяє пояснити незмінність впливу. Увагу приділено виявленню ідеологічної потреби людини, яка є наслідком природної рефлексії. Проаналізовано можливості розвитку ідейно-політичного процесу з урахуванням виявлених особливостей, характерних сучасності.

         Досліджено неконвенційні форми політичної участі у контексті політичної модернізації. Уточнено зміст поняття "неконвенційна політична участь". Удосконалено методологію дослідження неконвенційної участі у перехідних політичних системах. Встановлено, що конкретна форма політичної участі визначається типом політичної культури та ступенем її розвиненості. Запропоновано класифікацію політичної участі за суб'єктом, об'єктом, ресурсами та засобом впливу суб'єкта на об'єкт. Виявлено, що масштаб неконвенційної участі є показником ступеня ефективності політичної системи. Розкрито особливості різних форм політичної участі у політичних системах, що знаходяться у нестабільному стані. Визначено основні мотиви неконвенційної участі у політичних системах у перехідний період.

         Проведено концептуальний аналіз реформування політичної системи як послідовного процесу інстутиційних змін в організації та функціонуванні органів влади на засадах цілеспрямованої модернізації. Визначено принципи дослідження політичних відносин засобами сучасної політичної транзитології, висвітлено теоретичні та методологічні засади вивчення політичної модернізації, здійснено класифікацію та систематизацію джерельно-інформаційної бази, необхідної для аналізу процесів вітчизняного реформування політичної системи. Розглянуто авторитарну та демократичну моделі політичних систем, визначено об'єктивні та суб'єктивні чинники та передумови політичної реформи в Україні щодо утворення демократичної, соціально-правової держави. Доведено доцільність використання на сучасному етапі суспільного розвитку пропорційної виборчої системи до Верховної Ради та органів місцевого самоврядування.

         Досліджено генезу поняття "політична культура" впродовж історичного розвитку соціально-політичної думки, запропоновано розуміння політичної культури як соціального явища, визначено її сутність і роль у процесі становлення демократичної політичної системи в Україні. Показано специфіку прояву функцій політичної культури, розглянуто її динаміку за перші роки незалежності. Висвітлено можливі шляхи формування та з'ясовано вплив даної культури на політичні процеси, що відбуваються в країні.

         Комплексно досліджено політичні ідеї С. Єфремова у контексті його суспільно-політичної діяльності. На підставі аналізу значного обсягу першоджерел і літератури досліджено політичні ідеї С. Єфремова. Висвітлено науково-теоретичну спадщину вченого та визначено чинники, які здійснили вирішальний вплив на формування його світогляду, відіграли важливу роль у становленні його громадянської позиції. Розглянуто політичні погляди С. Єфремова стосовно демократичних основ утворення української державності. Розкрито зміст сформованості вченим доктрини націоналізму як важливого фактора формування нації. Показано місце та роль народу й еліти у розвитку національної свідомості та національного руху. Проаналізовано федералістську концепцію С. Єфремова та виділено основні принципи формування української держави. Охарактеризовано демократизм поглядів вченого щодо державотворчих проблем, наголошено на еволюційному підході до їх вирішення.

         Дослідежно історичні, політичні, соціально-економічні та міжнародні передумови мирного еволюційного переходу Угорщини від тоталітаризму до демократії. Визначено основні напрями політичної реформи в Угорській Республіці (УР) у першій половині 1990-х рр. Висвітлено особливості становлення багатопартійної системи в УР і характер основних політичних сил країни. Здійснено порівняльний аналіз результатів парламентських виборів 1990 р. і 1994 р. Розглянуто процес формування конституційно-законодавчої основи стабільного функціонування політичної системи в УР у першій половині 1990-х рр. З'ясовано значення зовнішніх чинників у суспільно-політичній трансформації в УР, виділено головні напрями угорської зовнішньої політики та розвитку українсько-угорського співробітництва у 1990 - 1994 рр. Узагальнено досвід зміни політичної системи в УР, обгрунтовано можливість використання його позитивних здобутків у процесі проведення вітчизняної політичної реформи.