Проведено соціально-філософське дослідження особливостей міфологізації сучасної політичної свідомості, розглянуто теоретико-методологічні засади та принципи їх вивчення. Виявлено та проаналізовано категоріальний ряд, що відображає сутність та специфіку особливостей міфологізації сучасної політичної свідомості. Доведено, що дане явище є універсальним процесом створення символічних образів влади та держави як результат сприйняття, пізнання й осмислення політичного індивідуальним суб'єктом суспільно-історичної дійсності. Виділено детермінанти оптимізації розвитку міфологізації сучасної політичної свідомості як визначальні умови, причини та наслідки найкращого варіанта історичного буття досліджуваного феномену.

         Розглянуто особливості формування масової політичної свідомості, фактори впливу на її розвиток в Україні об'єктивного та суб'єктивного характеру, а також питання маніпулювання свідомістю інвалідів, можливості та технології впливу на них. Проаналізовано роль засобів масової інформації з метою формування ціннісних орієнтацій в суспільстві. Висвітлено основні проблеми трансформаційних процесів, що відбуваються в свідомості мас на сучасному етапі, а також особливості формування нової системи цінностей та пріоритетів у свідомості громадян. Проаналізовано генезу становлення та розвитку поняття "масова політична свідомість".

         Висвітлено проблеми формування та еволюції суспільно-політичних поглядів У.Самчука, що відобразили еволюцію суспільно-політичних поглядів української політичної еміграції між- і повоєнного періодів. Розглянуто сформульовану ним концепцію "синтези", яка стала ідейною складовою державницького чину української діаспори у ХХ ст. Проаналізовано громадсько-політичну діяльність У.Самчука, включно з періодом захоплення ідеологією українського націоналізму, спробами практичного втілення у політичній площині її засадничих постулатів, переходом до демократичного табору з толеруванням різних ідеологічних і політичних платформ. Розкрито специфіку громадсько-політичної діяльності У.Самчука, її вплив на становлення і розвиток української національної свідомості опосередковано через літературну творчість. На підставі аналізу джерел, що стосуються громадсько-політичної діяльності У.Самчука, спростовано заідеологізовану оцінку його літературної і громадсько-політичної діяльності, в тому числі звинувачення в колабораціонізмі під час Другої світової війни.

         Досліджено сутність правової культури у контексті структурно-функціонального та аксіологічного підходів та проаналізовано правосвідомість як її якісну характеристику. Розкрито зміст та поняття правової культури виборців. Встановлено зв'язок між правовою культурою особистості виборця та правовою культурою суспільства, національним менталітетом, політичною культурою, функціонуванням засобів масової інформації, діяльністю політичних сил, що створюють виборчі технології. Доведено, що розв'язання проблеми формування правової культури виборців значною мірою залежить від врахування психологічного фактора пострадянських перетворень. Запропоновано комплексну методику впливу на правову культуру виборців, що передбачає активне функціонування в освітньо-виховному процесі всіх трьох сфер особистості: когнітивної, емоційної, поведінкової. Визначено психолого-педагогічні умови, що забезпечують ефективність діяльності з формування правової культури учасників виборів. Встановлено чотири типи виборців за критеріями поваги до морально-правових норм та соціальної активності.

         Досліджено формування політичної свідомості молоді на основі гуманістичних цінностей у період посткомуністичного етапу державотворення України, виникнення та розвитку гуманістичного світогляду. Викладено теоретичні положення цілеспрямованої роботи з виховання та формування у молоді України загальнолюдських цінностей. Висвітлено основні напрямки гуманізації політичної свідомості молоді за умов перелому в теоретичному мисленні, переосмисленні ролі та ваги особи в політичному житті суспільства. Проаналізовано вплив на формування правової та політичної свідомості молоді її безпосередньої участі у діяльності громадських організацій і неформальних об'єднань.

         Наведено методологічні, теоретичні, методичні засади професійної підготовки майбутніх учителів до взаємодії суб'єктів освітнього процесу за умов полікультурності Кримського регіону. Охарактеризовано процес становлення та розвиток вітчизняної системи професійної підготовки майбутніх учителів до міжкультурної взаємодії суб'єктів освітнього процесу. Виділено та проаналізовано етапи професійної підготовки у дослідженій сфері. Розглянуто сучасний стан, тенденції та особливості підготовки майбутнього педагога у контексті ідеї полікультурності. Визначено критерії, показники та рівні міжкультурної взаємодії суб'єктів освітнього процесу, відповідні рівні готовності майбутніх учителів до міжкультурної діяльності. Виявлено та проаналізовано умови полікультурності Кримського регіону. Теоретично обгрунтовано концептуальну модель їх професійної підготовки до міжкультурної взаємодії суб'єктів освітнього процесу на базі системного, особистісно-діяльнісного, акмеологічного, аксіологічного, партисипативного, культурологічного, компетентнісного підходів. Розроблено науково-методичне забезпечення процесу професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів полікультурного спрямування. Запропоновано педагогічну технологію організації продуктивної міжкультурної взаємодії суб'єктів освітнього процесу на базі проектної діяльності.

         Досліджено ідею про приховані в самій етнонаціональній системі чинники, що забезпечували на попередніх етапах розвитку формування сутнісних ознак української політичної нації, які через несприятливі умови перебували в латентному стані. Проведено аналіз політичної нації як соціальної системи, яку характеризують достатній рівень національної самосвідомості та воля до політичної самоорганізації, що обумовлює формування демократичної держави зі спрямованістю на спільне майбутнє. Запропоновано поділ механізмів самовідтворення української політичної нації на самоорганізаційні й ентропійні. Розроблено принципи самовідтворення, які рекомендовано використовувати з метою оптимізації процесу становлення української політичної нації в сучасний період.

         Проведено дослідження провідних чинників сприйняття студентами політичної реклами. Встановлено провідну роль соціокультурних і когнітивних чинників у формуванні сприйняття молоддю політичної реклами. З'ясовано, що проявом політичної свідомості молоді є сукупність особистих думок, теоретичних концепцій, ментальних явищ, поглядів та уявлень, що відображають ставлення суб'єкта до політики, влади, держави взагалі та специфіку його сприйняття політичного процесу. Виявлено чотири типи політичної свідомості (активно-авторитарний, активно-толерантний, пасивно-конформний, пасивно-критичний), що відображають взаємозв'язок політичного мислення та особистісних якостей студентів. Показано здатність студентів з активно-толерантним та пасивно-критичним типом політичної свідомості найбільш повно розуміти текст політичної реклами. З'ясовано, що найвищий ступінь рефлективності та найбільш виразну тенденцію щодо об'єктивного сприйняття політичних явищ продемонстрували студенти з активно-толерантним типом політичної свідомості. Обгрунтовано можливість формування здатності до об'єктивного трактування політичних явищ, зокрема, у процесі сприйняття політичних рекламних повідомлень, за допомогою розробленої тренінгової програми, спрямованої на розвиток рефлексії.

         Розроблено системологічну концепцію формування іміджу політичного лідера на базі комплексного політологічного аналізу та теоретичних засад політичної психології як найважливішого компонента сучасної політичної свідомості. Визначено ефективні засоби створення іміджу політика з урахуванням їх впливу на процес здійснення вибору лідера громадянами. Доведено, що імідж політика розвивається за законами ринкових відносин. Проаналізовано гендерний аспект формування іміджу політика як ознаку реальної участі українських жінок у політичному процесі. На підставі синергетичного підходу визначено механізм вибору електоратом лідера, імідж якого повинен бути гуманістично оптимальним, тобто його задекларовані наміри мають відповідати реальним діям.