З використанням історико-політологічного підходу та сучасних методів дослідження проаналізовано актуальну проблему про становлення багатопартійності в країнах Україна, Російська Федерація, Казахстан. Визначено суть і роль явища політичної багатопартійності, вивчено процес виникнення партій, який розпочався ще у республіках колишнього Союзу. З'ясовано його об'єктивні причини, необхідні умови та труднощі його здійснення. Детально проаналізовано програмні документи нових партій, їх цілі, завдання, форми та методи діяльності. Вивчено процес виникнення та легалізації багатопартійності в Україні. Зроблено висновок, що саме розвинена багатопартійність може забезпечити успішну самоорганізацію суспільства.

План.
1. Вступ
2. Перехід до НЕПу
3. Сталінський централізм. Створення адміністративно-командної симтеми
4. Сталінізм та його сутність

Визначення орієнтирів воєнно-політичного розвитку України в програмних документах політичних партій (історико-політологічний аналіз): Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.03 [Електронний ресурс] / В.Ж. Богайчук; НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. — К., 2006. — 20 с. — укp.
Здійснено комплексне історико-політологічне дослідження питань воєнної політики у програмних документах українських політичних партій. Показано зростання їх ролі у сучасному суспільному розвитку, розкрито засади та пріоритетні напрямки воєнної політики України. Розроблено методику аналізу воєнно-політичних орієнтирів у зазначених програмних документах. Вивчено історичний досвід воєнної політики українських політичних партій за умов державотворення 1917 - 1920 рр. Головну увагу приділено аналізу та систематизації воєнно-політичних орієнтирів у програмних документах партій різного ідеологічного спрямування суверенної України. Розглянуто проблеми військової реформи, нової Воєнної доктрини, розвитку оборонно-промислового комплексу, основні параметри майбутніх Збройних Сил, питання соціального забезпечення та військового виховання особового складу збройних формувань України.

         Дисертацію присвячено детальному аналізу взаємовпливу та взаємодії політичної та економічної сфер суспільства. На основі дослідження великого світового досвіду формування та реалізації економічної політики в кризових умовах в історичному та просторовому масштабі пропонуються певні узагальнення щодо розробки та впровадження дійової економічної політики в Україні. Встановлюється взаємозалежність між створенням демократичної, соціальної, правової держави і формуванням економічної політики. Розглядається економічна сфера громадянського суспільства щодо впливу на економічну політику держави. Робиться спроба запропонувати інноваційний комплексний підхід дослідження політологічних концептуальних парадигм взаємовідношення і взаємодії державних інститутів і політичних та економічних процесів і визначити на цій основі політологічний аспект економічної політики держави.

         Розглянуто теоретичні аспекти питання взаємозв'язку наявності масового суспільства та становлення і функціонування тоталітаризму. З урахуванням теоретичних розробок дослідників явища тоталітаризму та закономірностей формування масового суспільства визначено сукупність ознак, яка є критерієм тоталітарності режиму. Проаналізовано психологічні особливості членів масового суспільства, які сприяють встановленню відповідної диктатури. Процес становлення тоталітаризму досліджено у контексті вивчення особливостей психологічного маніпулятивного впливу на населення держави, який забезпечує підтримку ним встановлення відповідної влади. Питання тоталітарного управління суспільством розглянуто з застосуванням поняття тотального контролю, здійснення якого прямо пов'язане з тоталітарним маніпулюванням. Зроблено висновок, що використання обох взаємопов'язаних методів впливає на формування свідомості, необхідної для становлення тоталітаризму. Запропоновано розглядати у теорії тоталітаризму потребу режиму у масовізації суспільства та заходи влади з реалізації відповідного прагнення. Доведено залежність можливості встановлення та функціонування тоталітаризму від наявності масового суспільства. Обгрунтовано необхідність урахування у теорії тоталітаризму такої риси тоталітарного політичного режиму, як масовізація суспільства. Показано, що залежність становлення та функціонування тоталітаризму від наявності масового суспільства зумовлює необхідність змін у суспільній свідомості для здійснення демократизації посттоталітарної держави, акцентовано увагу на тривалості та поступовості даного процесу.

         Обгрунтовано фундаментальну значимість класичної історико-філософської спадщини для сучасного розв'язання проблеми індивідуальної свободи. Показано, що свобода особистості завжди є свободою вибору індивіда. Зазначено, що вибір є критеріальним показником і визначником особистісної свободи та міри. Визначено роль "творчості свободи" як її сутнісної інтенції. Обгрунтовано, що сучасна історико-філософська теорія дає змогу визначити діяльнісний аспект творчості свободи. Доведено, що свобода іманентна людині, а людина як особистість - це, насамперед, вибір. Свобода особистості є проблемою самореалізації індивіда засобами вибору його світоглядної та життєвої позиції в ситуації "екзистенційної напруги" та діяльнісної справності, спрямованої на творчість свободи.

         Проаналізовано проект трансформації засадничих положень історико-філософської науки В. Дільтея, зміст якого полягає у критичному перегляді гегелівської теорії історико-філософського процесу (як "анархії систем", можливість логічної схематизації). Обгрунтовано певні теоретичні положення, альтернативні неокантіанським і гегельянським історико-філософським концепціям. Розглянуто розбіжності між кумулятивними моделями історико-філософського процесу, тлумаченням мети та завдань історико-філософського дослідження, місця історії філософії в системі наук В. Дільтея та Г.В.Ф. Гегеля. Висвітлено історико-філософський зміст філософського-герменевтичного вчення В. Дільтея. Проаналізовано умови формування історико-філософських ідей, теоретичні та методологічні проблеми історико-філософської науки в інтерпретації німецького філософа, його внесок до світової історико-філософської науки. Розглянуто розвинуті В. Дільтеєм ідеї як важливий крок на шляху становлення європейської історико-філософської науки XX ст., встановлено їх теоретичну цінність для подальшого розвитку вітчизняної історії філософії.

          Розглянуто розвиток вітчизняної образотворчості 1930 - 1980 років ХХ ст. під кутом зору моральної залежності культури від правлячого пануючого ладу. Особливу увагу приділено вивченню українського тоталітаризму, який виокремлюється у незалежне поняття, на відміну від звичайної норми сприйняття тоталітаризму лише як радянського. Аналіз мистецтва України 1930 - 1980 рр. доводить тезу, щодо неминучості перемоги методу соцреалізму в українському радянському мистецтві зазначеної доби.

         Досліджено історико-філософські аспекти ролі соціально-культурної спадкоємності у розвитку особи. Обгрунтовано, що культурно-історичний процес являє собою спосіб розвитку діяльнісних сутнісних сил людини через успадкування, а спадкоємність - спосіб виробництва її сутнісних сил. Запропоновано думку, що оволодіння духовною спадщиною, квінтесенцією якої є історико-філософське успадкування, грає роль засобу залучення особи до історично-духовної розвитковості. Зазначено, що чим глибші та поступальніші соціально-особистісні перетворення, тим більша культурна спадщина залучається до їх здійснення. Через суспільно-духовне успадкування історія входить в людину, а людина - в історію. Уперше досліджено нову роль соціально-культурного та історико-філософського успадкування під час переходу до глобального інформаційного суспільства. Запропоновано тезу, що відродження незалежної України відбулося значною мірою завдяки розширенню її культурної та духовно-філософської (історико-філософської) спадщини.