Здійснено комплексний історико-філософський аналіз рефлексії ідеальної держави І.Канта. Розглянуто теоретичні, методологічні й онтологічні розробки видатного німецького вченого у контексті європейської філософської традиції, що дало змогу представити його вчення в історико-філософській та культурно-соціальній перспективах. Відзначено, що предметним полем полеміки онтологічного виміру та теоретико-методологічного аналізу бачення ідеї державності І.Канта є онто-гносеологічний внесок філософської культури Нового часу й епохи Просвітництва - Ж.-Ж.Руссо, Т.Гоббса, Ш.Л.Монтеск'є, Дж.Локка, Г.Лейбніца - з якими він вступав у імпліцитну полеміку. З використанням критичного підходу висвітлено проблематику засадничих соціально-культурних і філософсько-правових ідей державної влади та державного управління у контексті проблем свободи та необхідності, природи та культури, влади та свавілля, справедливості та закону. Проведено розмежування даної проблематики за двома основними рівнями: особистісним (людина - громадянин) та супільним (громадянське суспільство).

         Вперше в вітчизняній історико-філософській літературі здійснено аналіз концепцій держави у французькій соціальній філософії другої половини ХХ ст. Для цього виявлено та досліджено головні концепції держави, що репрезентовані різними школами та напрямами. Виявлені алгоритми дають змогу прогнозувати тенденції розвитку як європейської державності, так і розвиток державності в Україні. На основі комплексного аналізу концепцій французьких філософів був обгрунтований кризовий стан традиційних держав, що демонструють певну тенденцію переходу їх до неполітичних моделей, в яких держава буде осмислювати себе з позиції нової людиновимірної системи, де індивідуальні свободи, природні та громадянські права особистості стануть епіцентром розвитку соціальної організації. Незважаючи на розбіжності етатичних та антиетатичних концепцій, в них проявляється загальна тенденція до осмислення неполітичної держави, що характеризується високим рівнем децентралізації, різноманітністю та складністю структури, що прагне до рівноваги державного контролю та суспільної самодіяльності.

         Здійснено історико-філософський аналіз проблеми взаємозв'язку логіки та філософії, на підставі якого виділено дві основні парадигми щодо вирішення досліджуваної проблеми. Проведено компаративістський аналіз різних концепцій взаємозв'язку логіки та філософії на традиційному та сучасному етапах розвитку логічного знання. Висвітлено можливості та перспективи подальших наукових досліджень проблем взаємозв'язку логіки та філософії.

         Здійснено історико-філософський аналіз феномена українського кордоцентризму. З'ясовано джерела виникнення, особливості становлення та форми прояву теоретичного вчення. Осмислено методологічну культуру основних шкіл історико-філософського українознавства. Проаналізовано евристичний потенціал психологічної школи та відзначено методологічні переваги культурологічної. Виявлено три аспекти українського кордоцентризму: креативний, акціональний та інтроспективний. Доведено визначальний вплив на формування української кордоцентричної філософії двох діаметрально протилежних типів мислення: художньо-образного (асоціативного) й аналітичного (логіко-дискурсивного), що обумовлює символічне та понятійне вираження основних концептів даного вчення - у вигляді міфу та теорії. Встановлено, що інтроспективний кордоцентризм завдяки поетичній формі свого прояву тісно пов'язаний з національним менталітетом українського народу.

         Проаналізовано проект трансформації засадничих положень історико-філософської науки В. Дільтея, зміст якого полягає у критичному перегляді гегелівської теорії історико-філософського процесу (як "анархії систем", можливість логічної схематизації). Обгрунтовано певні теоретичні положення, альтернативні неокантіанським і гегельянським історико-філософським концепціям. Розглянуто розбіжності між кумулятивними моделями історико-філософського процесу, тлумаченням мети та завдань історико-філософського дослідження, місця історії філософії в системі наук В. Дільтея та Г.В.Ф. Гегеля. Висвітлено історико-філософський зміст філософського-герменевтичного вчення В. Дільтея. Проаналізовано умови формування історико-філософських ідей, теоретичні та методологічні проблеми історико-філософської науки в інтерпретації німецького філософа, його внесок до світової історико-філософської науки. Розглянуто розвинуті В. Дільтеєм ідеї як важливий крок на шляху становлення європейської історико-філософської науки XX ст., встановлено їх теоретичну цінність для подальшого розвитку вітчизняної історії філософії.

         Викладено цілісну соціально-філософську концепцію воєнної політики як систему поглядів, відносин і заснованої на них діяльності соціальних суб'єктів і створених ними інститутів влади, яка спрямована на забезпечення суверенітету, територіальної цілісності держави, безпеку держави, громадянського суспільства та людини засобами політичного впливу та збройного насильства. Досліджено методологічні проблеми воєнної політики, категорії та поняття даного соціального феномена. Здійснено соціально-філософський аналіз воєнно-політичної діяльності держави, яку визначено як специфічний вид соціальної діяльності, що є синтезом політичної та воєнної сторін соціальної активності її суб'єктів, спрямованої на реалізацію воєнно-доктринальних цілей і настанов держави за допомогою засобів політичного впливу, застосування або погрози застосування засобів збройного насильства. Визначено та проаналізовано її структуру, суть та зміст реалізації за умов трансформаційних процесів. Обгрунтовано, що позитивні процеси, які відбувалися в світі та в Україні, потребують створення надійної системи захисту національної безпеки, відповідної воєнної політики. Розглянуто проблеми, що існують у сфері реалізації воєнно-політичної діяльності України, вирішення яких може сприяти оптимізації зусиль держави з надійного забезпечення її національних інтересів.

         Досліджено проблеми генези, розвитку та сутності неоязичництва, його історико-філософський аспект. Охарактеризовано різні підходи до проблеми неоязичництва, що існують у сучасній історіографії. Розкрито суть та форми прояву українського неоязичництва. Розглянуто вплив неоязичництва на формування позиції особистості у цивілізаційно-культурному процесі. Проаналізовано філософські, релігійні та соціо-культурні умови, які визначають постання та розвиток неоязичництва як світоглядного феномену, поширеного зараз у світі, що впливає на розвиток європейської і, зокрема, української духовності.

         Проведено історико-філософське дослідження духовної культури України XVII - першої половиини XVIII ст. як цілісного історико-культурного феномену, вираженого в ідеях, що її структурують та забезпечують її цілісність. На підставі аналізу концептів, які дозволяють розкрити суть української ранньомодерної духовної культури - конфесіалізації, бароко, раннього просвітництва, а також теолого-політичних і політичних теорій, розуміння історії та історичного часу, статусу знання в житті людини та суспільства у творах українських церковних інтелектуалів XVII - першої половини XVIII ст. Визначено інтелектуальний статус української ранньомодерної філософської думки. Розкрито її роль в ураїнській ранньомодерній історії та культурі та місце у загальноєвропейському контексті. Доведено, що в цей період в Україні, як інших країнах Європи відбуваються процеси, корелятивні модернізації на її ранніх етапах, зокрема, показано, що релігійно-політичні перетворення цього періоду призводять до появи прошарку церковних інтелектуалів, у творах яких висвітлено інтелектуальні інструменти, узгоджене та свідоме задіяння яких має стати основою європейського модерну.

         Проведено історико-філософський аналіз проблеми індивідуалізму, його суть, соціальну роль та історичні перспективи у контексті західної та вітчизняної культур. Встановлено, що все різноманіття філософсько-теоретичних концептуалізацій індивідуалізму пов'язано з запереченням або, навпаки, визнанням права людини на самовизначення та самоврядування, індивідуальну неповторність і нонконформізм. Показано, що в тлумаченні переважної більшості західних філософів, чиї погляди традиційно є до індивідуалістично зорієнтованими, суть індивідуалізму полягає не в славозвісній абсолютизації егоїстичних інтересів окремої особистості та запереченні колективних цінностей як таких, а у визнанні та захисті суверенного права людини на вибір в їх різноманітті та персональну відповідальність за його наслідки. Встановлено, що переважна більшість західних дослідників, які добре усвідомлюють можливість негативних наслідків індивідуалістичних настанов, в цілому вважає, що позитивний - творчий потенціал індивідуалізму значно перевершує ту загрозу, яка криється в цій можливості. Зроблено висновок, за яким сучасна західна та вітчизняна філософська думка все еволюціонує до визнання того, що за умов постійно зростаючої новизни, швидкоплинності, різноманіття суспільних процесів індивідуалізм не зникає, а поступово перетворюється на один з головних принципів особистого самовизначення та організації суспільного життя.