Аналізується комплекс аспектів антикатолицької політики радянської держави періоду 20-30-х років XX ст. Досліджується специфіка реалізації засад одержавленого атеїзму стосовно Римо-католицької церкви (РКЦ) на терені підрадянської України. Розкривається роль партійно-державного апарату і спецслужб у здійсненні антикатолицьких заходів. Висвітлюються проблеми національної ідентифікації католиків. Прослідковується залежність ставлення держави до РКЦ від процесів формування тоталітарного режиму.

ПЛАН

1. Соціальна роль християнської релігії та церкви у феодальному суспільстві.
2. Укріплення економічної бази католицької церкви та її феодалізація.
3. Союз між церков’ю та державою.
4. Соціальні та політичні передумови возвишення та занепаду папства.

Напередодні візиту в Україну Папи Івана Павла ІІ особливо актуалізувалися дослідження, пов'язані з осмисленням місця Римо-Католицької Церкви у релігійному житті нашого суспільства. Яким був вектор її розвитку в Україні ? Скільки католиків серед наших співвітчизників? Хто вони?

Представлено результати історіософського аналізу розвитку Греко-Католицької церкви на території українських і білоруських земель, починаючи з часів Берестейської церковної унії та закінчуючи першою половиною XX ст. у період остаточного оформлення новочасних української та білоруської націй. Особливу увагу приділено осмисленню етнічного аспекту Берестейської церковної унії у полемічній літературі кінця XVI - початку XVII ст. Виявлено суттєві регіональні відмінності у діяльності Греко-Католицької Церкви на території українських і білоруських земель. З'ясовано, що на початковому етапі становлення Греко-Католицька Церква була більш поширена у білоруських регіонах і могла перетворитись у національну релігію білорусів і важливий чинник формування їх національної свідомості. Показано, що поширення унії на українських землях призвело до серйозних міжконфесійних конфліктів і трактування праволав'я як "своєї віри" українців. Виявлено, що політичні зміни кінця XVIII - початку XIX ст. (розподіл Речі Посполитої, приєднання білоруських і значної частини українських земель до складу Російської імперії) створили ситуацію, в результаті якої Греко-Католицька Церква припинила своє існування на "традиційних" територіях і перестала відігравати роль фактора націогенетичних процесів. Встановлено, що лише на Галичині та Закарпатті Греко-Католицька Церква стала важливим чинником національного відродження, що обумовлено більш вираженою традиціоналістською орієнтацією духовенства даної конфесії у зазначених регіонах та особливостями функціонування Греко-Католицької Церкви за умов Австро-Угорської імперії (зокрема, їй надавалось певне сприяння та підтримка проукраїнської орієнтації), а також деякими чинниками суб'єктивного характеру (діяльністю "руської трійці" та митрополита А.Шептицького).

Комплексно досліджено певні аспекти діяльності Римо-Католицької Церкви (РКЦ) на Поділлі, а саме: економічний, суспільний та культурний. Вивчено процес формування відносин між римо-католицьким духовенством, самодержавством, Православною церквою та українським селянством. З використанням великої джерельної бази розглянуто у комплексі економічні та правові зміни, що відбулися у Римо-Католицькій церкві після приєднання краю до складу Російської імперії, а також заходи російського самодержавства щодо зменшення економічного, суспільного та духовного впливу римо-католицького духовенства на населення Поділля, проаналізовано його участь у польських повстаннях 1830 - 1831 рр. та 1863 - 1864 рр., революції 1905 - 1907 рр., а також опозиційному русі поляків на теренах краю. Показано благодійницько-просвітницьку діяльність РКЦ та простежено динаміку змін чисельності та географію розміщення духовенства, віруючих-католиків, монастирів, костьолів і каплиць.

Комплексно досліджено стан, основні етапи та тенденції розвитку Російської Православної Церкви (РПЦ) в Україні останньої чверті XIX ст. Проаналізовано особливості еволюції адміністративно-територіальної структури та системи управління православної церкви в Україні . Виявлено специфіку кадрового забезпечення єпархії, яке передбачало врахування націнального чинника, а саме: серед єпископату, середньої ланки управління (благочинній) і духовних навчальних закладів переважали етнічні росіяни або випускники академій і семінарій , які функціонували поза межами України. З'ясовано характер взаємодії православної церкви з іншими, зокрема, римо-католицькою та сектантськими конфесіями. Зроблено висновок про наростання міжконфесійного протистояння за умов збереження панівного статусу РПЦ і статусу "терпимих" і "нетерпимих" іноконфесійних організацій. Доведено, що під впливом ліберальних реформаційних процесів, наявних у суспільстві на етапі 1861 - 1874 рр., православна церква зазнала не лише внутрішніх змін ліберального (до початку 1880-х рр. і консервативного (до 1905 р.) спрямування, але й значно активізувала свою участь у суспільних і національних процесах, зокрема відбулось залучення православного духовенства до системи місцевого самоуправління, а також мала прояв його суперечлива реакція на процеси українського національного відродження.

На підставі результатів вивчення широкої джерельної бази комплексно досліджено теорію та практику опікунства під керівництвом релігійних організацій Української греко-католицької церкви (УГКЦ) у Галичині наприкінці XIX - першій половині XX ст. Показано її особливості у аспекті суспільно-політичного та культурно-освітнього розвитку краю. Висвітлено напрями опікунсько-виховної діяльності чернечих чинів УГКЦ у Галичині. Виділено історичні етапи розвитку всіх греко-католицьких чернечих чинів від часу їх заснування до сучасності у контексті опікунської діяльності. Здійснено періодизацію даної діяльності греко-католицького чернецтва дослідженого періоду. Педагогічну теорію та практику розвинуто новими даними стосовно змісту, форми та напрямів опікунської діяльності.

Висвітлено концепцію Української греко-католицької церкви , (УГКЦ) викладену в творах Гавриїла Костельника. На підставі аналізу праць відомого громадського діяча прослідковано еволюцію його світоглядних і богословських поглядів, зроблено спробу осмислити його духовну спадщину без конфесійних та ідеологічних упереджень. Визначено головну умову збереження самобутності УГКЦ - збереження східного візантійського обряду, національно-релігійних традицій і опір латинізації, як її розумів Костельник.

На підставі результатів дослідження опублікованих та архівних матеріалів, періодичної преси, спогадів, вітчизняної та зарубіжної історіографії висвітлено доброчинну діяльність Греко-католицької церкви (ГКЦ) на території Галицької митрополії у міжвоєнний період. З'ясовано фактори, що сприяли активізації її діяльності в організації соціального захисту галицьких українців. Показано, що доброчинна допомога ГКЦ в галузі освіти полягала у матеріальній підтримці молоді в Галичині та за її межами в українських світських і церковних закладах різних типів. Зазначено, що духовні особи відновлювали діяльність просвітніх товариств, сприяли видавничій і бібліотечній справі, збору та збереженню пам'яток матеріальної культури.